Керівництво та лідерство в організації
Сутність, основні засади керівництва
Стилі керівництва
Ситуаційні підходи до керівництва
Кожен керівник відповідно до особливостей характе-ру, кваліфікації, досвіду та націленості на досягнення результатів обирає лише йому притаманний стиль керів-ництва. При цьому успішним керівництвом можна вва-жати таке, за якого існують налагоджені стосунки між управлінцями та їх підлеглими, ініціативність праців-ників у досягненні визначених цілей, дієві системи за-охочення і всі ці процеси протікають в атмосфері добро-зичливості та взаємопідтримки.
1. Сутність, основні засади керівництва
Керівництво є об'єднувальною функцією менеджмен-ту, яка пронизує всі управлінські процеси в організації.
Керівництво — вид управлінської діяльності, який на засадах лі-дерства та влади забезпечує виконання функцій менеджменту, фор-мування методів менеджменту та їх трансформацію в управлінські рішення шляхом використання комунікацій.
Місце керівництва в процесі менеджменту показано на рис 14.1.
Центральною фігурою в системі менеджменту кож-ної організації є менеджер-керівник, який керує орга-нізацією (підприємством), конкретним видом діяльності, функцією, підрозділом, службою, групою людей тощо. Сильне та ефективне керівництво сприяє створенню атмо сфери взаємоучасті, максимальному розкриттю потенці-алу кожного працівника, зосереджує зусилля колекти-ву на досягненні цілей організації.
Його основою є вміло побудовані взаємовідносини керівника з підлеглими.
Забезпечення ефективного керівництва базується на:—
ініціативності;—
інформованості;—
відстоювані власної думки;—
прийнятті рішень;—
розв'язанні конфліктних ситуацій;—
критичному аналізі.
Рис. 14.1. Місце керівництва у процесі менеджменту
Усі розглянуті елементи є взаємопов'язаними.
Завдання керівника полягає в оптимальному підборі персоналу, створенні чіткої організаційної структури управління підприємством, визначенні загального напря-му діяльності організації, координуванні роботи, бороть-бі з непродуктивними витратами часу, спрямуванні зу-силь колективу на оволодіння методиками інтенсивної роботи, поліпшення якості праці тощо.
Основою керівництва є лідерст-во, влада і вплив.
Ситуаційний підхід до керівництва. Базується на з'ясу-ванні того, які стилі поведінки та особисті якості керів-ника найповніше відповідають конкретним ситуаціям. До ситуаційних факторів належать: потреби та особисті якості підлеглих, структурованість завдання, вимоги і вплив середовища, інформація, якою володіє керівник тощо. Тому для з'ясування залежності між стилем керів-ництва, привабливістю і продуктивністю праці важли-вими є не тільки взаємовідносини керівників і підлег-лих, а й ситуація загалом.
2. Стилі керівництва
У процесі управлінської діяльності керівник виробляє певні способи, важелі та механізми впливу на підлеглих, які в сукупності формують стиль керівництва.
Стиль керівництва — сукупність способів, прийомів та механізмів владного і лідерського впливу на підлеглих з метою забезпечення виконання ними завдань та досягнення цілей організації.
Стиль керівництва залежить від обсягу делегованих повноважень, використовуваних форм влади, турботи про людські стосунки, виконання завдань організації тощо.
Авторитарний (автократичний) стиль керівництва. У його основі — володіння керівником значною владою, що створює можливості для нав'язування своєї волі ви-конавцям. Спрямований цей стиль на потреби низького рівня. Автократ централізує повноваження, структурує роботу підлеглих, унеможливлює вільне прийняття ни-ми рішень, здійснює психологічний тиск, нерідко вда-ється до погроз. Якщо він використовує винагороди, то його називають доброзичливим автократом.
Демократичний (ліберальний) стиль керівництва. Апе-лює до потреб більш високого рівня (у причетності, орі-єнтації на високі цілі, автономії та самовираженні). Йо-го характеризують високий рівень децентралізації пов-новажень, вільне прийняття рішень і виконання завдань, оцінювання роботи після її завершення, турбота про за-безпечення працівників необхідними ресурсами, відповід-ність цілей організації та цілей груп працівників.
Авторитарний і демократичний стилі керівництва є діаметрально протилежними. Спроби на їх основі (особливо на засадах демократичного стилю) виробити опти-мальний варіант не мали успіху. Розвиток керівництва свідчить, що тільки поєднання автократичного і демо-кратичного стилів забезпечує формування ефективних стилів керівництва з урахуванням конкретних ситуацій (рис. 3.10).
Рис.14.1. Формування стилів керівництва (* — варіанти поєднання автократичного і демократичного стилів керівництва)
Комбінований стиль керівництва. Базується на по-єднанні авторитарного та демократичного стилів. Це озна-чає, що керівник за певних умов виявляє себе більше автократом, а в інших — більше демократом. Його по-ведінка залежить від дисциплінованості працівників, їх взаємодії, рівня конфліктності в групі, інформаційних обмежень тощо.
Поєднання автократичного і демократичного керів-ництва зумовило різні варіанти комбінованих стилів.
3.Ситуаційні підходи до керівництва
Ситуаційна модель стилів керівництва Фреда Фідлера (1925 р.н.). Згідно із цією моделлю на поведін-ку керівника впливають такі фактори:—
лояльність підлеглих, довіра до своїх керівни-ків (стосунки між керівником і членом колективу);—
чіткість формулювання і структуризація завдань;—
обсяг законної влади, пов'язаної з посадою керів-ника, яка дає змогу йому використовувати винагороди, а також його посадові повноваження.
Вивчаючи стосунки в колективах, Ф. Фідлер увів по-няття — найменш бажаний колега (НБК), застосовуючи його до працівників, разом з якими найменше хочуть працювати їх співробітники.
Стосунки між керівником і членами колективу мо-жуть бути хорошими і поганими, завдання можуть бути структурованими і не структурованими, а посадові пов-новаження можуть бути сильними і слабкими (рис. 3.14). На основі співставлення цих трьох параметрів на рисун-ку виділено вісім стилів керівництва (8 ситуацій). У си-туаціях 1, 2, 3 і 8 — керівник, орієнтований на завдан-ня, або НБК з низьким рейтингом, є найбільш ефектив-ним. У ситуаціях 4, 5 і 6 — керівники, орієнтовані на людські стосунки, або НБК з високим рейтингом, пра-цюють найкраще. В ситуації 7 — добре працюють обид-ві групи керівників. Найсприятливішою для керівника є перша ситуація, а найпроблемнішою — 8. Характер-но, що 1 і 8 ситуації орієнтують керівників на роботу та потребують застосування авторитарного стилю.
Стилі, орієнтовані на людські стосунки, найефектив-ніші у відносно сприятливих для керівника ситуаціях (4, 5, 6, 7), а стилі, орієнтовані на роботу, є ефективни-ми у найбільш і найменш сприятливих ситуаціях (1, 2, З, 8, частково 7). Підхід Фідлера, в якому важливу роль відведено взаємодії керівника і виконавців у конкретній ситуації, є особливо ефективним на етапі підбору, най-му та розстановки управлінських