— виявляється у здатності керівни-ка передати сутність проблеми, викликати повагу та за-доволення, переконати працівників, засвідчити власне бачення проблеми;—
персоналізація уваги — полягає у тому, що керів-ник значну увагу приділяє підлеглим і пропонує їм про-екти, виконуючи які, вони можуть розвиватися профе-сійно й особистісно;—
стимулювання інтелекту — базується на тому, що керівник заохочує творчі рішення та осмислення раціо-нальних дій.
Узгоджене керівництво. Відповідно до цієї кон-цепції керівник допомагає підлеглому визначити, що не-обхідно зробити, яку мотивацію застосувати для досягнен-ня бажаних результатів. При цьому він уважно ставить-ся до працівників, вивчаючи їхні потреби та залучаючи до процесу управління. За таких умов підвищується рі-вень результативності, особисте задоволення підлеглих, оскільки вони впевнені, що виконання завдань забезпе-чить їм очікувану винагороду (рис. 3.17).
Погляди щодо керівництва українського економіс-та В. Терещенка. Доктор економічних наук В. Терещенко закінчив економічний факультет Колумбійського уні-верситету, згодом викладав у ньому та в інших навчаль-них закладах, посідав фахові та керівні посади в кількох компаніях, міністерствах США тощо. В брошурі «Нау-ка керувати» він виділив 10 якостей успішного керів-ника.*
Здатність бути управлінцем, а не «погоничем». На думку В. Терещенка, справжньому управлінцеві властиві такі риси, як здатність до лідерства, високий професіоналізм, вміння спілкуватись з підлеглими, пе-реконувати їх, працювати в команді, забезпечувати прозорість інформації про діяльність організації. На відміну від справжнього управлінця «погонич» нама-гається наголосити на обсягах своєї законної влади, вважаючи найвдалішими лише свої рішення, прагне завжди знайти винних, створює штучні інформаційні обмеження в організації, застосовує авторитарний стиль керівництва.
Для менеджерів, які ще не мають достатнього управлінського досвіду, існує певна небез-пека стати «погоничами», що призводить до форму-вання психологічного бар'єру між керівником та під-леглими і знижує рівень ефективності діяльності ор-ганізації.*
Упевненість у собі. Ця риса пов'язана з вірою ме-неджера у свої сили, у здатності виконати покладені на нього обов'язки, із рівнем його інтернальності (усвідом-ленням, що від нього залежить успіх справи). Практика свідчить, що лише впевнені в собі, цілеспрямовані та
рішучі менеджери здатні викликати щиру повагу, від-даність та захоплення підлеглих.
Рис. 14.4. Модель узгодженого керівництва*
Вимогливість та суворість. Ці дві риси надзвичай-но необхідні сучасному менеджеру для підтримки у ко-лективі належної робочої обстановки, забезпечення ви-сокого рівня трудової дисципліни та виконавчості. При цьому менеджерам не слід покладатись на почуття са-модисципліни у працівників, оскільки його формуван-ня вимагає високого рівня особистої культури, значних зусиль та затрат часу.*
Конструктивність критики. Передбачає володін-ня менеджером правилами позитивної критики:—
слід критикувати наодинці, а хвалити привселюдно;—
критикуючи, не переходити на особисті образи;—
наголошувати на помилках в роботі та спільно шу-кати шляхи їх усунення;—
критикуючи, доцільно наголосити на позитивних якостях та заслугах підлеглих;—
робити критичні зауваження слід персонально, не залучаючи у цей процес інших працівників тощо.*
Вміння заохочувати. Вимага&_від менеджера воло-діння основними положеннями змістових та процесійних теорій мотивації, комбінування різноманітних стилів ке-рівництва залежно від ситуації, вивчення психологіч-них та фізіологічних особливостей підлеглих, ієрархії їх потреб тощо.*
Уміння цінувати свій час та час підлеглих. Це тіс-но пов'язано із забезпеченням ритмічності та безперерв-ності діяльності працівників, мінімізацією втрат часу через організаційно-технічні причини та порушення тру-дової дисципліни.*
Ввічливе та доброзичливе ставлення до підлеглих. Здатність менеджера ввічливо, переконливо та спокійно висловлювати власні думки, консультувати та підтри-мувати підлеглих сприяє формуванню в колективі атмо-сфери високої культури, взаємодовіри, доброзичливос-ті, здорового морально-психологічного клімату.*
Вміння переконливо висловлюватись та вислухо-вувати підлеглих. Діяльність організації базується на взаємодії працівників керуючої та керованої систем. При цьому важливе значення має вміння управлінців роз-крити сутність проблеми, важливість та шляхи її роз-в'язання, переконати підлеглих у взаємовигідності спів-праці та усунути можливі комунікаційні бар'єри. Важ-ливу роль відіграє і якісний зворотний зв'язок, через який підлеглі отримують можливість висловити свої пропозиції, незадоволення, повідомити керівників про проблеми тощо. З метою заохочення контактів між управ-лінцями та підлеглими доцільно систематично проводи-ти відкриті наради, збори, консультування, різноманіт-ні неформальні заходи тощо.*
Наявність почуття гумору. Сприяє хорошим сто-сункам між менеджером та підлеглими, поліпшує пси-хологічний клімат у колективі, знімає напругу та зни-жує ймовірність виникнення конфліктів і стресів.*
Щире зацікавлення підлеглими. Практика свідчить, що успішні менеджери знаходять час для вивчення осо-бистих проблем своїх працівників, їх потреб, професій-них навичок, здібностей тощо. Адже менеджер — це лю-дина, яка управляє людьми і зобов'язана уважно до них ставитись, в індивідуальному порядку працювати з ни-ми незалежно від посади та місця в організації.
Перелічені вище якості, на думку В. Терещенка, за-безпечують високий рівень культури й ефективності управління, очікувану віддачу затрачених зусиль.
Безумовно, немає універсального стилю керівницт-ва. Керівник повинен враховувати здібності, уподобан-ня підлеглих, власні можливості, сутність завдань, по-треб, повноважень своїх і працівників колективу, якість інформації, ментальність народу, особливості господа-рювання в країні.
Найефективнішим є стиль, зорієнтований на реаль-ність, коли управлінські дії є адекватними конкретній ситуації. Наприклад, європейці порівняно з американ-цями більше перебувають під впливом традицій, тяжі-ють до автократичного керівництва. Японці широко ви-користовують участь працівників у прийнятті рішень, хоча японська культура більш поціновує традиції. В Україні простежується поєднання європейського стилю керівництва з американським, в основі якого — засто-сування елементів автократичного і демократичного сти-лів, прийняття колективних рішень, що чергуються з індивідуальною ініціативою керівника.