Успішно проведена стратегія диференціації дозволить підприємству мати наступні наслідки:

1. Завоювати конкурентну перевагу;

2. Встановити підвищену ціну на товар (послугу);

3. Збільшити обсяги продаж ( залучаються додаткові покупці, яким подобаються нові характеристики товару);

4.Завоювати прихильність покупців до своєї товарної марки, підвищити імідж підприємства. Стратегія широкої диференціації не комбінується зі стратегією лідерства за витратами, зате разом зі фокусуванням дає ще більшу диференціацію [23].

Стратегія оптимальних витрат - це стратегія, яка ніби об'єднує позитивні якості попередніх і орієнтована на надання покупцям найбільше цінностей за їхні гроші. Йдеться про одночасну орієнтацію як на низькі витрати (дешеву продукцію), так і на дещо кращі характеристики та привабливість товару. Ідея полягає у створенні підвищеної цінності, що перевищує очікування покупців по всіх параметрах товару (якість, характеристики, привабливість, обслуговування) з одночасним переконанням споживачів у розумності ціни за таку цінність [25]. Метою даної стратегії полягає в тому, щоб зарекомендувати себе спочатку виробником з низькими витратами й відмінними характеристиками, а пізніше, використовуючи перевагу у витратах, знижувати ціну в порівнянні з аналогічними товарами, що випускаються конкурентами.

Конкурентна перевага стратегії оптимальних витрат забезпечується близькістю до конкурентів по ключових параметрах (якість, характеристики, привабливість, обслуговування), з одного боку, і перевазі над ними по витратах - з іншого. Тобто підприємство має пропонувати таку ж якість, що і конкуренти, тільки з меншими витратами, таке ж обслуговування, тільки дешевше, такі ж характеристики товару, тільки, знову ж таки, дешевше і т.д. Підприємство повинно вміти розробити і впровадити нові характеристики товару з меншими витратами, чи запропонувати продукцію, відмінну від аналогів конкурентів (по основних параметрах) за цінами, прийнятними покупцям. Наперед виступає уміння одночасно керувати витратами, знижуючи їх, і вносити додаткові характеристики у товар [ 7].

Найвдалішим результатом впровадження стратегії оптимальних витрат є здобуття статусу виробника достатньо різноманітного товару з більш низькими витратами та наміру стати лідером по низьких витратах і одночасно виробником різноманітних товарів, кращих у галузі.

В даній стратегії великий простір для маневру між низькими витратами і диференціацією. Така гібридна стратегія дозволяє використовувати переваги обох стратегій, створюючи бездоганну купівельну корисність товару. Тому вона переважає чисті стратегії низьких витрат і диференціації, знижуючи характерні їм ризики. Це має місце тому, що підприємство з оптимальними витратами може пропонувати товар середньої якості за ціною, нижчою від середньої, чи товар вищої якості за середньою ціною. Більшість покупців віддають перевагу саме такому поєднанню параметрів «ціна-якість». А з другого боку, гібридна стратегія добре захищає від тиску з одного чи іншого боку підприємств з стратегіями низьких витрат чи диференціації[29].

1.3 Методи та технології вибору стратегій підприємства

При діагностиці і стратегічному аналізі підприємства, при формуванні стратегічних альтернатив і виборі конкретної стратегії розвитку підприємства, залежно від рівня і характеру агрегації та інтегрованості підприємства, використовують:

1. Формальні моделі дослідження певного виду діяльності підприємства;

2.Матричні (портфельні) методи (методи портфельного аналізу підпри-ємства в цілому) .

Загальний алгоритм методики вироблення стратегії підприємства наступний:

Здійснюється діагностика зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства [17].

Допрацьовуються і узгоджуються стратегічні альтернативи з цілями підприємства і обирається стратегія його розвитку

Розробляються стратегічні альтернативи на основі конкретного виду моделі. Вибір моделі залежить від рівня агрегації і диверсифікації бізнесу підприємства: 1) для агрегованих і диверсифікованих підприємств в процесі стратегічного аналізу оцінюють привабливість портфеля продукції та визначають можливі альтернативи (варіанти) його зміни (стратегічні альтернативи досягнення бажаних цілей підприємства); 2) для спеціалізованих фірм – підприємств або/і на бізнес-рівні фірми, для вироблення стратегічних альтернатив і вибору конкретної стратегії розвитку підприємства (чи бізнесу) використовують формальні методи ( модель накопиченого досвіду, модель ЖЦП, мдель ЖИТ, метод PIMS, модель «продукт-ринок » та модель М. Портера тощо).

Основними методами, які використовують для діагностики і стратегічного аналізу окремого бізнесу підприємства або вузькоспеціалізованої фірми-підприємства, є так звані формальні моделі: накопиченого досвіду, життєвого циклу продукту, життєвого циклу технологій, продукт-ринок тощо.

1. Модель накопиченого досвіду дає можливість порівняти витрати конкурентів, які діють на одному і тому ж ринку, і виявити необхідність зміни стратегії. Ця модель показує зв’язок між витратами на одиницю продукції без впливу інших факторів. з одного боку, і обсягом виробництва, з іншого. Вона дозволяє оцінити закономірність формування затрат залежно від обсягу виробництва. В стратегічному управлінні модель накопиченого досвіду використовується для формування стратегії в напрямку мінімізації витрат.

2. Модель життєвого циклу продукту, попиту. Використання життєвого циклу продукту – ЖЦП, дозволяє сформувати на підприємстві стратегію в сфері «продукт-ринок». ЖЦП охоплює 5 стадій : 1) дослідження ( виникнення ); 2) введення на ринок; 3) зростання; 4) насичення; 5) падіння. Ці стадії відкладаються на осі абсцис, а вісь ординат відображає обсяг реалізації ( прибутку). Тривалість окремих стадій і характер кривої залежить від конкретного продукту, від труднощів його вдосконалення, від виду потреб клієнтів, які цим продуктом задовільняються, від моди та інших факторів. Тому для кожного продукту слід визначати його власні життєві цикли. На основі ЖЦП здійснюють планування