забезпечення однакових умов опису альтернатив, - для цього необхідно їх описувати в одних і тих же умовах: ресурсних, часових, і таке інше.

Оцінка альтернативних варіантів – перевірка кожної альтернативи по наступним критеріям:

реалістичність - можливість її здійснення взагалі з урахуванням навколишніх обставин, не залежних від самої організації;

задовільність - тобто відповідність можливостям організації;

прийнятність наслідків реалізації.

Схематично процес оцінки альтернативних варіантів можливо представити наступним чином (рис. 4.4).

Ні

Так

Ні

Так

Ні

Так

Рис. 4.4 Послідовність оцінки альтернативних варіантів у процесі прийняття рішень.

Прийняття рішення - порівняння альтернатив та вибір кращої альтернативи на підставі критеріїв, ідентифікованих на першому етапі оформлення рішення.

Доведення рішень до виконавців – передача змісту рішення точно за адресою, згідно з посадовими обов’язками, перевірка розуміння одержаної інформації; при необхідності – зміна повноважень.

Спільне організаційне планування виконання управлінського рішення (УР), погодженості та взаємодії виконавців – розробка планів-графіків виконання робіт, визначених для виконавців в УР, із залученням останніх.

Виконання рішення – здійснення дій, приписаних виконавцям УР, виконання розроблених оперативних, організаційних планів зі застосуванням систем стимулювання.

Контроль – розробка ефективного механізму проміжного та фінального контролю, що забезпечує менеджерів необхідною інформацією про хід виконання УР.

Аналіз результатів та оцінка ефективності – співставлення цілей, сформульованих в УР з одержаними результатами, аналіз причин успіху (невдачі), та накопичення досвіду.

Важливим питанням в процесі прийняття рішення є визначення доцільності застосування групових чи індивідуальних рішень. Модель, яка дозволяє вирішити це питання, розроблена Ріком Роскіним.

Модель Ріка Роскіна має форму дерева рішень, яке містить 4 змінні:

часовий фактор

рівень довіри між менеджером і підлеглими

важливість прийняття правильного рішення

важливість здобуття згоди на виконання рішення

Модель потребує, щоб менеджер зважив кожну з цих змінних і встановив, як йому приймати рішення: індивідуально чи за допомогою групи.

Якщо критичні фактори є часом, рішення повинно бути прийнятим індивідуально в стилі наказу. Коли час не є критичним фактором, необхідно прийняти до уваги фактор довіри між менеджером та підлеглими. Коли він достатньо високий, менеджер повинен використати стиль “консультації”. Якщо довіра низька, тоді необхідно брати до уваги наступний фактор – якість прийнятого рішення.

Вплив наступних двох факторів, потрібної якості рішення і ступеню згоди підлеглих виконувати рішення, здійснюється одночасно. Вибір стилю прийняття рішення у цьому випадку показано в таблиці 4.1.

Таблиця 4.1 Вплив типу проблеми на вибір стилю рішення

Тип проблеми | Стиль вирішення проблеми

Коли:

Якість вирішення більш важлива, ніж наявність згоди його виконувати. |

1. Наказ

Рішення приймається начальником незалежно від інших з використанням інформації, яка у

нього є

Згода виконувати рішення більш важлива, ніж його якість |

2. Консенсус

Групове прийняття рішення з

використаням інформації та ідей усіх членів групи

Якість та згода однаково важливі |

3. Консультації

Рішення приймається начальником, який використовує думки підлеглих

Ні якість, нв згода не є критично важливим |

4. “Штампування рішень”

Рішення приймається найбільш

легким та найбільш швидким способом – за суттю “штампується”

При прийнятті рішень використовується значна кількість методів творчого пошуку альтернативних варіантів, які умовно поділяють на три групи:

- методи індивідуального творчого пошуку (аналогії, інверсії, ідеалізації);

- методи, засновані на колективних формах творчої роботи (“мозковий штурм”, конференція,…);

- методи, засновані на активізації творчого пошуку ( метод контрольних питань, метод фокальних об'єктів, метод морфологічного аналізу ).

4.3 Пропозиції щодо покращення фінансового стану ТзОВ «Інтервіза».

Проаналізувавши фінансово-господарський стан підприємства за визначеною методикою ми дійшли до висновку, що підприємство має дуже поганий фінансовий стан і як показали розрахунки показників ділової активності досить проблемними є коефіцієнти оборотності обігових коштів, оборотності запасів і дебіторської заборгованості. Таким чином можливе припущення, що поступовий ріст кредиторської заборгованості і значне падіння дебіторської заборгованості може призвести до негативних наслідків і, навіть, банкрутства підприємства.

Власні обігові кошти зменшуються протягом всіх трьох років Позичкові кошти мають тенденцію до збільшення.

За досліджуваний період відбулась нестача швидко реалізовуваних і повільно реалізовуваних активів. Повільно реалізовувані активи є в достатній кількості. Загалом можна сказати що такий стан ліквідності балансу підприємства не веде до погіршення фінансової стійкості підприємства,але якщо така тенденція буде зберігатися то це може призвести до негативних наслідків.

Стан ліквідності підприємтва суттєво відчуває нестачу в найбільш ліквідних активах для погашення найтерміновіших завдань, але спостерігається тенденція до збільшення такої нестачі, що є дуже негативно для підприємства. Зменшення швидкореалізовуваних активів є негативним явищем для підвищення ліквідності підприємства оскільки підприємство досить повільно погашає свої короткострокові зобов’язання. Підприємство не відчуває нестачі в повільно реалізовуваних активах, спостерігається їхнє збільшення. Таким чином можна сказати,що стан ліквідності підприємства не суттєво, але покращився.

Основною проблемою підприємства є незадовільний стан розрахунків по зобов’язаннях який випливає з неправильної організації руху грошових потоків на підприємстві, оскільки судячи з показників ділової активності кредиторська заборгованість погашається відносно швидко, а от дебіторська навпаки надовго затримується, при чому підприємство отримує збитки, а заборгованість збільшується великими темпами.

Крім того останнім часом на підприємстві спостерігається значне збільшення готової продукції на складі причому собівартість продукції більша за обсяг чистого доходу від реалізації продукції.

Слід зазначити, що підприємство має дуже мало обігових коштів і практично всі активи капіталізовані у вигляді необоротних активів, що негативно впливає на платоспроможність та ліквідність підприємства.

Щоб вирішити наведені проблеми можна запропонувати наступні заходи:

- замороження всіх інвестицій на певний період часу до покращення фіна свого стану;

- стимулювання збуту продукції,щоб запобігти перевищення собівартості продукції над доходами отриманими від її реалізації;

- зміна системи управління грошовим потоками.

При розробці заходів по покращенню фінансового стану підприємства слід враховувати такі аспекти:

- повнота та своєчасність покриття потреби підприємства у