Визначення ліквідаційної маси. Основою для її формування є все майно підприємства-боржника, оцінене за ринковою вартістю, за окремим винятком, передбаченим діючим законодавством. Так, не підлягає включенню до ліквідаційної маси майно боржника, яке є предметом застави; майно, орендоване боржником, або таке, що знаходиться у нього на відповідальному збереженні; особисте майно його працівників. При ліквідаційних процедурах, пов’язаних з банкрутством державних підприємств, до ліквідаційної маси не входять деякі об’єкти соціально-комунальної сфери, що знаходяться на балансі боржника.

Вибір найбільш ефективних форм продажу майна. Рішення про вибір форм продажу майна приймає ліквідаційна комісія за погодженням із зборами кредиторів. Він обумовлюється отриманням максимально можливої суми від реалізації майна. Голова ліквідаційної комісії повинен забезпечити через засоби масової інформації оголошення про порядок продажу майна підприємства-банкрута, склад, умови та строки його придбання. У випадку надходження двох або більше пропозицій голова ліквідаційної комісії призначає проведення конкурсу або аукціону.

Забезпечення задоволення претензій кредиторів. Джерелом забезпечення такого рівня претензій є засоби, виручені від продажу майна боржника.

Сума цих засобів розподіляється в наступній послідовності.

І етап. Відшкодування за рішенням арбітражного суду, пов’язаними з проведенням справ про:

- відшкодування затрат ліквідаційної комісії;

- відшкодування затрат розпорядника майна;

- відшкодування вимог кредиторів, забезпечених заставами.

ІІ етап. Виконання зобов’язань перед робітниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків робітників до статутного фонду і виплат за акціями трудового колективу):

- задоволення вимог за загальнодержавними та місцевими податками, неподатковими платежами до бюджету, вимог органів державного страхування та пенсійного забезпечення;

- задоволення вимог кредиторів, не забезпечених заставою;

- задоволення вимог щодо повернення внесків робітників до статутного фонду та виплат за акціями трудового колективу:

- задоволення інших вимог.

Наступні вимоги задовольняються після повного задоволення попередніх. У випадку недостатності засобів від продажу майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно до належної кожному кредитору суми.

Розробка ліквідаційного балансу. Розробляється ліквідаційною комісією після повного задоволення всіх вимог кредиторів та подається до арбітражного суду. Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилось майна, арбітражний суд виносить постанову про ліквідацію юридичної особи банкрута.

Якщо ж майна підприємства-банкрута вистачило для задоволення всіх вимог кредиторів, воно вважається вільним від боргів і може продовжувати підприємницьку діяльність.

2. Механізм санації та формування стратегії санації.

Санація є системою заходів для уникнення проголошення підприємства-боржника банкрутом і його ліквідації. Вона проводиться в трьох основних випадках:

1) до порушення кредиторами справи про банкрутство, якщо підприємство у спробах виходу з кризового стану звертається до зовнішньої допомоги зі своєї ініціативи;

2) якщо підприємство, звернувшись до арбітражного суду із заявою про власне банкрутство, одночасно пропонує умови своєї санації (такі випадки найбільш характерні для державних підприємств );

3) якщо рішення про проведення санації виносить арбітражний суд на основі пропозицій, що надійшли до боржника від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів і виконати його зобов’язання перед бюджетом.

У двох останніх випадках санація здійснюється в процесі справи про банкрутство при умові згоди зборів кредиторів зі строками їх вимог на переведення боргу.

Залежно від глибини кризового стану підприємства та умов надання йому зовнішньої допомоги розрізняють два види санації:

1) без змін статусу юридичної особи підприємства, що підлягає санації (здійснюється з метою уникнення неплатоспроможності підприємства, якщо його кризовий стан розглядається як кризове явище). Цей вид санації має такі форми:

погашення боргу підприємства за рахунок засобів бюджету (тільки для державних підприємств);

погашення боргу підприємства за рахунок цільового банківського кредиту (здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, після ретельного аудиту діяльності останнього. Це переоформлення короткострокових кредитів у довгострокові з відповідним підвищенням ставок процента);

перенесення боргу на іншу юридичну особу (на основі договору; для здійснення такої санації вимагається обов’язкова згода кредитора);

випуск облігацій (та інших боргових цінних паперів) під гарантію санатора (здійснюється, як правило, комерційним банком, що обслуговує підприємство, якщо з якихось причин надання йому банківського кредиту неможливе; у ролі санатора може бути страхова компанія);

2) із зміною статусу юридичної особи підприємства, що підлягає санації.

Має назву реорганізації підприємства і вимагає ряду реорганізаційних процедур, пов’язаних зі зміною його форми власності, організаційно-правової форми діяльності. Здійснюється при більш глибокому кризовому стані підприємства). Цей вид санації має такі форми:

злиття;

поглинання;

розподіл (відщеплення);

перетворення у відкрите акціонерне товариство;

передача в оренду;

приватизація.

Процес реорганізації підприємств, що підлягають санації, потребує попередньої розробки проекту санації, в якому відображаються:

1) економічний та фінансовий стан підприємства-боржника до початку санації;

2) головні причини, що обумовлюють критичний фінансовий стан підприємства-боржника;

3) мета та форми санування;

4) план санування з виділенням першочергових заходів з фінансового оздоровлення підприємства;

5) розрахунок ефективності запропонованої форми санації;

6) визначення критеріїв (умов), що забезпечують успіх проведення санації в запропонованій формі.

Результати санації (хоча і спрямовані на відвернення неплатоспроможності та відновлення фінансової стійкості підприємства) у кінцевому результаті можуть бути оцінені за допомогою розміру додаткового прибутку (різниці між сумою до і після здійснення санації). Додатковий прибуток у цьому випадку отримується за рахунок нормалізації господарської діяльності підприємства при відповідній фінансовій підтримці. Затрати на здійснення санації визначаються шляхом розробки спеціального бюджету.

Принципово ці затрати можуть розглядатись як інвестиції санатора в сановане підприємство з метою отримання прибутку в наступному періоді. Мета санації вважається досягненою, якщо за рахунок зовнішньої фінансової допомоги або реорганізації вдалося нормалізувати виробничу діяльність та уникнути оголошення підприємства-боржника банкрутом з наступним зупиненням його діяльності та продажем майна.

3. Реорганізація фірми як реакція на кризу.

Зміна статусу юридичної особи санованого