і на етапі реконструкції, модернізації, вдосконалення.
В аналізі, діагностиці і проектуванні систем управління центральне місце займає проблема вивчення функцій управління, їх комбінації і розмежування в системі управління.
Це необхідно для встановлення кількості ланок, їх складу, функціонального призначення, величини кожної з них. Спочатку слід провести класифікацію функцій на основі аналізу як потреб об'єкта управління так і специфіки управлінської діяльності. Ця класифікація повинна бути багатокритеріальною, тому що першочергово потрібно проаналізувати всі можливі функції, дослідити їх повний набір. А далі, спираючись на цю класифікацію, знайти варіант комбінації, суміщення, виділення функцій в окремих ланках, узгодження їх з деревом цілей настільки, на скільки це буде можливим. Спеціалізація функцій, тобто виділення їх в ланки системи управління, являється великою аналітичною роботою і відображає ті орієнтири і пріоритети, які вибираються менеджером, той стиль роботи, на який він орієнтується, який він хоче здійснювати.
Розподіл повноважень робить систему управління ієрархічною. Адже повноваження різні, вони розподіляються по функціям, по масштабам управління і по об'єму повноважної діяльності- склад, масштаб, тип проблем і інше.
Головним в формуванні системи управління являється розмежування ланок. При цьому ланка розглядається як організаційно відокремлена одиниця системи управління по критерію спеціалізації і комбінації функцій, а також
об'єму і масштабу повноважень управління.
В якості ланки виступають посада, відділ, служба, підрозділ, лабораторія і інше.
Але ланки в системі управління різноманітні. Вони відрізняються величиною, призначенням, функціями, повноваженнями; ступеню спеціалізації, інформаційним насиченням, динамікою взаємодії (міра участі в процесах управління).
По кожному з цих критеріїв можна побудувати класифікаційну схему. Але найбільш важлива відмінність ланок управління проявляється в поєднанні повноважень і функцій управління, які закріпляються за визначеною ланкою. По цьому критерію розрізняють наступні ланки:
Лінійна ланка управління - об'єм повноважень рівний об'єму функцій. Як правило, ця ланка ототожнюється з першим керівником в межах визначеного об'єкта управління, який має право прийняття рішень по всім функціям управління.
Функціональна ланка - об'єм повноважень значно менший об'єму функцій, в межах яких працює дана ланка. Нерідко така ланка тільки розробляє варіанти рішень, але не приймає їх, передаючи на прийняття лінійній ланці.
Лінійно-функціональна ланка - об'єм повноважень обмежений частиною об'єму функцій, але головне в діяльності цієї ланки все-таки повноваження. До таких ланок відносяться, наприклад, посади головного економіста, головного інженера і інше.
4. Функціонально-лінійна ланка - повноваження обмежені не тільки частиною функцій, закріплених за ланкою, але й визначеними умовами їх реалізації. Тут повноваження існують як можливість, але не обов'язок.
Така класифікація ланок системи управління характеризує і ту об'єктивну обставину, що функції відображають склад проблем, по яким концентрується інформація і розробляються варіанти рішень, а повноваження - склад проблем, по яким можливо або необхідно приймати рішення даній ланці.
Побудова організації здійснюється шляхом організаційного проектування. В свою чергу, останнє витікає із стратегічного плану і направлене на виконання місії і реалізацію цілей організації. Організаційне проектування здійснюється зверху і до низу і включає наступні етапи:
горизонтальний поділ організації. Закріплення видів діяльності за лінійними та функціональними підрозділами;
встановлення зв'язків між різними підрозділами;
встановлення співвідношень повноважень різних посад.*
визначення посадових обов'язків, закріплення їх за конкретними посадовими особами.
В результаті організаційного проектування формуються організаційні структури управління певних видів.
1.2 Типологія структур управління та їх детальний аналіз
Організаційна структура управління являє собою склад і комбінацію різних ланок, пов'язаних між собою по функціям і повноваженням. У склад організаційної структури управління входять:
ланки управління на кожному рівні;
взаємне розміщення, зв'язки і підпорядкованість цих ланок;
права, обов'язки, повноваження і відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних і спеціальних функцій управління;
чисельний і професійно-кваліфікаційний склад працівників;
ступінь централізації і децентралізації функцій управління.
В ієрархічній побудові ті рівні управління, які відображають виробничо-господарську структуру організації, утворюють лінійну структуру управління. Необхідність переробки інформації, встановлення зв'язків, забезпечення виробничо-господарської діяльності обумовили появу функціональних служб, тобто штабів в системі управління, які створили функціональну структуру управління.
Організаційні структури управління виробництвом орієнтовані на виконання наступних завдань: створення умов для виробництва і збуту високоякісної продукції, при одночасному підвищенні рівня виробництва, забезпечення розробки, освоєння і доставок на ринок нових видів продукції [7]. Збільшення масштабів виробництва та його ускладнення в умовах використання автоматизованих систем збору та оброблення інформації обумовлює розвиток нових організаційних структур. Таким чином, існують дві основні структури управління - лінійна і функціональна, а все інше розмаїття існуючих структур є результатом комбінації цих основних типів. Отже, можна побудувати наступну типологію структур управління (рисунок 1.3).
Лінійна структура управління. Використовується так само як і лінійна система в композиції великої системи управління, або в масштабах невеликого підприємства в малому бізнесі. Вона характеризується суміщенням в ланках функцій і повноважень, складається з одних лінійних ланок і володіє тією перевагою, що тут вдало реалізується єдиноначальство, простота зв'язків і визначеність залежностей (див. рисунок 1.4).
Але цей тип системи управління неможливий в великих масштабах управління, тому що він веде до різкого збільшення кількості ступенів.
Функціональна структура управління. Використовується так само як і лінійна система, в композиції великих систем управління і в тих ситуаціях,коли особливо важливі професіональний аналіз проблем і розробка варіантів управлінських рішень. Функціональна структура управління будується на ієрархії органів, які забезпечують виконання кожної функції управління на всіх рівнях. Керівники спеціалізуються на окремих управлінських функціях, які виконуються відповідними спеціалістами.
Головним недоліком являється переплетення функціональних
залежностей, множинність підлеглості. Управлінський процес розривається на окремі погано пов'язані між собою функції. Навіть якісне виконання функції менеджменту не зліквідує цей недолік і тому ця структура використовується рідко.
Рисунок 1.4