Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовніш-них (по відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не лише на національному рівні, не лише відповідних еко-номчних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема забезпечуються шляхом заснування і постійного функці-онування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеці-альних інституційних механізмів – організації (дослідно-впроваджуваль-них і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієн-тована на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефек-тивності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і еко-номіки в цілому; практично реалізацію стратегії і тактики розвитку на-родного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки. Зараз у світі нараховується біля 150 на-ціональних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктив-ності і управлінню. Зокрема у світовому товаристві відомими і визнани-ми є Японський центр продуктивності, Центр продуктивності ФРН, Ка-надський центр ринку праці і продуктивності, Американський інститут організації праці і виробництва. В Україні аналогічні функціїї виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академія управління, Кіївський державний економічний універсітет.

Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень роз-витку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробни-чої і соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі своєї іноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись без відповідних послуг іноваційних фондів, товарно-сиро-винних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їх вироб-ництва в цілому справляє належний розвиток і високоякісне функціону-вання виробничої інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зреш-тою чи не найбільш вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різно-манітних його ланок, включаючи головну з них – підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здій-снюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну ін-фраструктуру. У зв’язку з цим державі і відповідним її владним та уп-равлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладів освіти, науки, куль-тури, систем житлово-комунального господарства і побутового обслуго-вування населення, його надійного соціального захисту.

Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві належно від якості управління діяльністю окремих під-приємств. При чому така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двостороній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модефікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але й причиною економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних похибок у прийнятті урядових рішень, більш реалістично і цілеспрямо-вано планувати діяльність підприємства, розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим окрім політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах: 1) моделях зайнятості населення – зрушення зайнятостя від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів (основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження та інвестицій за озна-ками інтенсивності оновлення, строку використання, ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту технологій з залу-ченням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних розробок, зрушення нетрадиційних до тихнологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4) масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати і стають конкурентоспроможними за умо-ви їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру торкаються головним чином персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються істотними зрушеннями у їх складі за ознаками – статі, освідченості, ква-ліфікації, національних особливостей характеру тощо.

Висновок.

Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст продуктивності суспільної праці.

В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу (чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку. Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в взаємопов’язаній системі показників, характеризуючих ефективність використання основних елементів виробничого процесу. Система показників економічної ефективності виробництва повина відповідати наступним принципам:
забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показників ефективності виробництва; опреділяти рівень ефективності використання всіх видів, застосовуваних в виробництві ресурсів; забезпечувати вимірювання ефективності виробництва на різних рівнях управління; стимулювати мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности виробництва.

Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисло-вості залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузі промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні специфічні фактори ефективності.

На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні (урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до внутрішних чинників