відсутність дієвих механізмів фінансово-кредитної підтримки;

надмірний податковий тиск і обтяжена система звітності;

невпевненість підприємців у стабільності у мов ведення бізнесу;

надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб’єктів господарювання.

Наведені чинники фактично відображають результати опитування представників малого бізнесу, хоча ієрархія проблем в останніх дещо інша. Зокрема, за результатами опитування, проведеного у 2007р. фахівцями Міжнародної фінансової корпорації і Інститутом конкурентного суспільства, основними перешкодами в діяльності малих підприємств були:

високі ставки податків та високі ставки обов’язкових соціальних платежів;

корупція в органах державної влади і місцевого самоврядування;

обтяжливий і надмірний контроль з боку органів державної влади місцевого самоврядування;

недотримання(неналежне виконання) законодавства органами державної влади та місцевого самоврядування.

Слід зауважити, що основні обмеження ділової активності в Україні лежать не лише суто у сфері регуляторної політики. Такими обмеженнями також є:

невпорядкованість відносин власності;

вузькість ринків збуту;

нерозвиненість ринкової інфраструктури та збутової інфраструктури підприємств;

нерозвиненість конкурентного середовища та недобросовісна конкуренція;

платіжна криза;

нестача власних обігових коштів і низька доступність кредитних ресурсів;

дефіцит інвестиційних ресурсів, відсутність мотивації до інвестиційної та інноваційної діяльності;

недостатність професійної кваліфікації керівництва підприємств, фахівців з фінансового забезпечення, організації виробництва і збуту;

відсутність економічного механізму поєднання інтересів держави і підприємців, слабка взаємодія державних і підприємницьких структур;

дефіцит вірогідної ділової інформації тощо.

Вищевказані обмеження ускладнюють прибуткову довгострокову діяльність у легальному секторі економіки та обумовлюють пошук способів короткострокового чи одноразового отримання високих прибутків у «тіньовій»сфері. Попри деякі позитивні зрушення, які відбулися в останні роки, більшість перешкод на шляху розвитку малого підприємництва в Україні залишаються досить потужними. Цілком очевидно, що подолання зазначених загроз за допомогою репресивних заходів неможливе. Їхнє існування засвідчує складність і комплексність політики регулювання розвитку малого підприємництва, яка має здійснюватись в перехідній економіці.

2 Напрямки розвитку підприємництва

2.1Теоретико-методологічні основи інвестування розвитку підприємництва

Управління інвестиційними процесами на рівні суб’єктів господарювання є однією з найважливіших функцій менеджменту, реалізація якої потребує, з одного боку, узгодженості дій різних функціональних служб для обґрунтування і вибору адекватного ресурсним можливостям і оптимального з погляду майбутніх тенденцій ринкових змін управлінського рішення, а з іншого - копіткої роботи із залучення інвесторів, для чого необхідно знайти взаємовигідне для всіх учасників інвестиційного процесу рішення щодо розподілу майбутніх доходів від реалізації інвестиційного проекту.

Започатковуючи бізнес на тому чи іншому сегменті ринку товарів і послуг, підприємець формує бізнес-систему з огляду на свою оцінку його теперішнього стану і перспектив розвитку, а також свого бачення значимості тих чи інших функціональних складових у забезпеченні успішності даного бізнесу. Беручи до уваги як очікувані масштаби діяльності. Галузеву специфіку. Так і організаційно-правову форму господарювання. Здебільшого він ставить перед собою завдання тривалого і прибуткового господарювання, для чого чітко формулюється місія, окреслюються найважливіші аспекти діяльності підприємства. Що створить передумови для реалізації місії передусім через лояльність споживачів та інших зацікавлених груп. Відтак розробляється стратегія діяльності, яка має забезпечувати формування і нарощування підприємством відповідних конкурентних переваг у вибраній сфері діяльності і його прогресивний поступ у контексті живого циклу. Це проявляється у зростанні присутності підприємства на ринку – захопленні його більшої частки, зростанні обсягів продажу тощо. Як правило, це потребує не просто звичайного масштабування дійсності , а й вдосконалення структурно - функціональних зв’язків для поліпшення взаємодії його елементів на кожному якісно новому витку розвитку бізнес – системи.

У філософському енциклопедичному словнику розвиток визначається як «незворотні, спрямовані, закономірні зміни матеріальних та ідеальних об’єктів». Незворотність характеризує рух системи тільки у певному напрямі, без можливості природного повернення у попередній стан. Спрямованість характеризує здатність системи змінюватись в одних напрямках більше , ніж в інших, тобто показує вектор розвитку; закономірність забезпечує змінам відповідність причинно-наслідковим зв’язкам, коли за тих самих обставин у системі відбуватимуться зміни. Причому підкреслюються, що тільки одночасна наявність усіх зазначених характеристик виділяє процеси розвитку серед інших змін. Оскільки зворотність змін характеризує процеси розвитку серед інших змін, оскільки зворотність змін характеризує процеси функціонування. В результаті розвитку виникає якісний стан об’єкта , який відображає зміну його складу чи структури.

Це визначення стосується усіх процесів розвитку як у природних, так і в штучних системах, якими є бізнес-структури. Водночас розвиток останніх піддається цілеспрямованому коригуванню, яке здійснюється усвідомлено керуючою системою з огляду на стан середовища функціонування або ж прогноз його змін у плановій перспективі. Доволі часто це потребує значних інвестицій, що дає підстави говорити про необхідність усебічного обґрунтування векторів і темпів розвитку для уникнення надмірного інвестиційного ризику і вибору оптимального без розуміння сутності розвитку як процесу.

Аналіз поглядів на ступінь поняття «розвиток» показує, що здебільшого увага акцентується на трьох взаємопов’язаних процессах: зміни. Зростання та поліпшення. Щодо соціально-економічних систем, то ці процеси описуються переважно на макрорівні ; критичний аналіз існуючих трактують дає змогу показати їх у поєднанні з макрорівнем.

Розвиток як процес змін. Відбувається під впливом реалізації політики певної світоглядної спрямованості. На макрорівні він проявляється у структурних змінах у господарському комплексі країни, зміні структури і функцій інституційного середовища, підходів до використання ресурсів тощо. На макрорівні це може проявлятися у зміні стилю і методів управління, організаційному перепроектуванні тощо. Так зміни проектуються для підвищення адаптивних властивостей системи з метою поліпшення її функціонування. Але їх реалізація не завжди забезпечує досягнення поставлених цілей.

Розвиток як процес зростання. Зростання характеризується збільшенням кількісних параметрів об’єкта. На макрорівні це проявляється у збільшенні результативності виробничих процесів, зростанні обсягів ВВП, підвищенні рівня доходів на душу населення тощо; на макрорівні – збільшенням