Інвестування вільних коштів у цінні папери передбачає різні цілі. Основні з них - одержання у перспективі прибутку від інвестицій; перетворення вільних заощаджень у високоліквідні цінні папери, встановлення офіційних відносин чи контролю над підприємством-емітентом.

Поділ інвестицій на довгострокові та поточні не має чітко визначених законодавчих критеріїв. Однак, придбані цінні папери залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві та ліквідності поділяють на довгострокові та поточні фінансові інвестиції. Таке розмежування інвестицій на сьогодні суттєве, тому що вони по-різному відображаються в обліку та звітності[3, с. 101].

У процесі управління фінансовими інвестиціями вирішуються такі завдання:

- забезпечення надійності вкладень;

- підвищення дохідності інвестицій;

- збільшення ринкової вартості вкладень;

- забезпечення ліквідності фінансових інвестицій.

На надійність фінансових інвестицій впливають систематичні (ринкові) і несистематичні (портфельні) ризики. Незважаючи на те, що в умовах політичної нестабільності й спаду виробництва систематичний ризик фінансових вкладень дуже високий, засобів захисту від нього практично не існує. І навпаки, портфельний ризик можна зменшити за допомогою диверсифікації та страхування. До специфічних методів внутрішнього страхування фінансових ризиків можна віднести формування спеціального страхового резерву з високонадійних цінних паперів.

Збільшити дохідність фінансових інвестицій можна шляхом вмілого маневрування між ризиком і дохідністю цінних паперів, включення в інвестиційний портфель тих цінних паперів, норма поточної дохідності яких прийнятна для інвестора і відповідає меті формування його портфеля. Ринкова вартість портфеля цінних паперів залежить від загальної конюктури фондового ринку, а також від співвідношення між попитом і пропозицією окремих фондових інструментів[2, с. 154].

Забезпечення ліквідності фінансових інвестицій є важливою передумовою інфляційного захисту вкладень та їх своєчасної трансформації у грошові активи. Ліквідність за облігаціями та ощадними сертифікатами залежить від попиту на фондовому ринку.

Основна мета управління фінансовими інвестиціями полягає у забезпеченні оптимального співвідношення між дохідністю, ризиком і ліквідністю цінних паперів відповідно до обраного типу інвестиційного портфеля. Під інвестиційним портфелем розуміють сукупність інструментів, відібраних для вкладення коштів відповідно до стратегічних настанов інвестора. Незалежно від стратегії і тактики управління інвестиційним портфелем при його формуванні мають дотримуватись базові принципи фінансового менеджменту. По-перше, інвестиційний портфель має відповідати наявним фінансовим ресурсам підприємства. По-друге, оперативне управління портфелем цінних паперів має виходити з принципу забезпеченості його керованості. По-третє, тактичне управління інвестиційним портфелем має здійснюватися з урахування стратегічних цільових орієнтирів інвестиційної політики. По-четверте, обґрунтовуючи доцільність фінансових інвестицій фінансовий менеджер повинен враховувати не лише їх дохідність, а й здатність зворотної трансформації у готові засоби платежу.

Відповідно до зазначеного принципу забезпечення керованості фінансових інвестицій підприємства можуть використовувати самостійне або трастове управління портфелем цінних паперів.

Самостійне управління інвестиційним портфелем застосовується при високому рівні кваліфікації спеціалістів підприємства і їх достатній інформованості про кон’юктуру фондового ринку. При цьому інвестор може сам здійснювати епізодичний вихід на ринок цінних паперів або користуватися послугами брокерів.

Трастове управління інвестиційним портфелем полягає у передачі інституціональним інвесторам ряду управлінських функцій: здійснення розрахунків за цінними паперами, їх зберігання, посередництво при заставі, ведення бухгалтерського обліку. Це управління може здійснюватися на агентських засадах (на підставі попередніх розпоряджень клієнта) або з повним представництвом[8, c.121].

Управління портфелем цінних паперів здійснюється шляхом поетапної реструктуризації фінансових активів, яка передбачає:

збереження в портфелі найбільш дохідних і ліквідних паперів;

використання отриманих доходів від інвестицій для відшкодування поточних витрат;

реінвестування частини чистого прибутку в нові цінні папери і реальні проекти.

З метою зменшення прямих втрат і збільшення поточних доходів від цінних паперів у періоди циклічних змін ставки процента на фінансових ринках потрібно вчасно регулювати розмір і склад

2. Інвестиційний портфель як основа інвестування

Під портфелем цінних паперів (інвестиційним портфелем) розуміють сукупність різних видів цінних паперів, придбану інвестором з метою отримання доходу, що відповідає певним вимогам щодо допустимих рівнів ризику та доходу. У портфель можуть входити цінні папери одного типу чи різні інвестиційні цінності (акції, облігації, заставні свідчення, страховий поліс). Основними параметрами портфеля є його величина та структура. Величина портфеля залежить від фінансових можливостей інвестора та від його бажання інвестувати кошти у фінансові активи, а не здійснювати безпосередні інвестиції у виробництво. Власниками значних за обсягом портфелів цінних паперів виступають фінансові інститути. Цінні папери є дуже важливими для успішного проведення інвестування, адже ринок цінних паперів демонструє ставлення покупців та продавців до цінних паперів окремих підприємств, як барометр показує стан фінансового здоров’я відповідних суб’єктів господарювання. Попит на цінні папери точно показує, які галузі перспективні, а які, навпаки, зупинилися у своєму рості[2, с. 129].

При формуванні портфелю цінних паперів важливе значення має:

тип портфелю. Наприклад, при формуванні агресивного (ризикованого) портфелю, який націлений переважно на отримання доходу від приросту курсової вартості цінних паперів, у інвестора ступінь ризику найбільша. Отже, такий інвестор прагне отримати найбільшу доходність у найризикованіші фінансові активи. При формуванні поміркованого (ринкового) портфелю доход у інвестора буде складатися з приросту курсової вартості, відсотків за державними цінними паперами, а також з дивідендних виплат. Консервативний портфель формується переважно з державних облігацій. Інвестор, який формує такий портфель зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягом тривалого часу, який компенсується високою надійністю.

диверсифікація фондових інструментів. Така диверсифікація може носити галузевий чи регіональний характер.

необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Така необхідність виникає у випадку, коли інвестор формує портфель цінних паперів з метою захисту інвестиційних ресурсів від інфляції та їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти;

необхідність забезпечення участі в керуванні акціонерними підприємствами. Така необхідність виникає лише в тому випадку, якщо основною