У 2006 році зростання ринку склало 1 млрд. грн. — близько 17?%. Ринок дуже динамічно розвивався останні роки, а невелике зниження, в порівнянні з минулим періодом, пов’язане із зростанням тарифів. Відбувається модернізація обладнання, удосконалюються технології». Прикметно, що 65 % росту виробництва меблів припадає на компанії з українським капіталом[27].

Експерти відзначають дві основні тенденції нинішнього року на ринку м’яких меблів. По-перше, все більше покупців «перетікають» з ринкових майданчиків до традиційних магазинів, у яких меблі зберігаються в належних умовах і де можна розраховувати на додатковий сервіс. По-друге, покупці дешевих меблів хочуть «таке ж гарне, як удвічі дорожче», а ті, хто надавав перевагу меблям середнього цінового класу, тепер воліють купувати «дорожче, але надійніше» і «ліпше вітчизняне, ніж закордонне за ці ж гроші».

Структура ринку

Виробники м’яких меблів в Україні оцінюють ринок в 370–430 млн євро. Оператори ринку відзначають, що нинішнього літа продаж зростає швидше, ніж минулого. Водночас найбільші сподівання щодо продажу меблярі покладають на холодну пору року, передусім на листопад-грудень.

Утім, основна маса виробників сподівається, що ринок м’яких меблів зросте десь на 20%.

У структурі продажу м’яких меблів, окремі дивани і комплекти з дивану і крісел становлять рівні частки. Відсоткове співвідношення меблів з тканин і шкіри становить відповідно 60 і 40%. Однак рентабельність та виручка на шкіряних меблях вищі.

Абсолютну більшість ринку м’яких меблів дешевого і середнього цінового класу (до 2000 грн) забезпечують вітчизняні виробники. Реально їхня частка набагато більша, ніж здається, адже всі шкіряні меблі ціною близько 1500 у. о. і з тканин — близько 1000 у. о., на яких висять закордонні ярлики, насправді роблять «на Дерибасівській», бо імпортні шкіряні меблі не можуть коштувати в Україні дешевше 2500 у. о. за комплект.

Зростає частка вітчизняних виробників, передусім відомих, («Гранд», «Екмі», «Валеріо Салотті», «Яворина») у сегменті дорогих і преміум-меблів (тисячі й десятки тисяч у. о. за комплект). На сьогодні вона досягла 40%. Позаяк вітчизняні виробники за «імпортну» ціну виготовляють меблі, на клас вищі, провідні українські фабрики оцінюють свої позиції в цьому сегменті як міцні, а перспективи — як оптимістичні [28].

Стандарти якості

Найточніша сегментація ринку налічує до 7 сегментів, але спрощена — за вартістю меблів приведена до 4 позицій: —

мінімальний клас (дешеві) — до 1300 грн; —

середній клас — 1300—5000 грн; —

високий клас — 5000—30000 грн; —

преміум або high-end — від 30000 грн.

Мінімальний клас — міні-ціни і міні-вибір моделей. Основні комплектуючі для виробництва — некондиційні і залежалі товари, виробництво зосереджено в гаражних умовах, бо фабрики не можуть запропонувати таку ж ціну за таких же комплектуючих.

Основні гравці у середньому класі — потужні фабрики, які працюють з радянських часів або виросли з «гаражних» масштабів. «Девіз у боротьбі за клієнта у цьому сегменті — «Якісні меблі за прийнятні гроші», — наголошує Іван Байдур, маркетинг-директор фабрики «Гранд» (Донецьк)». Середні меблі мають вже зазвичай добротний каркас з елементами деревини, акуратні чохли, набивні сидіння. Утім, у цьому сегменті вилазять всі вади серійного виробництва.

На відміну від попереднього, меблі високого класу виробляють за максимальними критеріями для кожної складової: тільки високоякісні матеріали і чудова ергономіка. У цьому класі меблі поділяють за функціональним призначенням: гостьові, офісні, універсальні, тільки для відпочинку.

Каркас — обов’язково з цільного дуба або бука, витривалого до коливання вологості й температури (такий диван ніколи не буде розсихатися і скрипіти). Набивка — переважно з латексного пінополіуретану високої щільності (55 кг/м3), який дозволяє їй не просідати упродовж 8 —10 років.

Вибір тканин для цього сегменту якнайширший. Найчастіше використовують змішані матеріали з натуральною основою. З натуральних матеріалів для оббивки використовують шкіру.

Меблі преміум сегмента вирізняє використання найновітніших і експериментальних матеріалів та особливий дизайн. Такі моделі практично не завозять в Україну. Поза класифікацією — меблі ручної роботи, які можуть бути прикладом ширвжитку і зразком мистецтва [28].

Меблева промисловість відноситься до тих промисловостей, на яких більшою мірою впливає сировинний та споживчий фактори.

Споживчий фактор є важливим тому, що масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, наприклад, у великих містах або агломераціях, а сировина легко транспортується. Значною мірою розміщується у великих містах: Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську, Дніпропетровську, Донецьку тощо.

Важливим залишається для виробництва меблів і сировинний фактор, хоча його роль зменшується через дедалі більше використання для виготовлення меблів деревно-стружкових та деревно-волокнистих плит. Найбільшими центрами виробництва меблів у лісопромислових районах або недалеко від них є Житомир, Ужгород, Мукачеве. Багато меблевих підприємств розташовано у невеликих містах (Карпати, Полісся) та поблизу великих міст в інших районах країни.

Щодо Столичного економічного району, то там найбільшого розвитку меблева промисловість набула у подільських областях, де вона орієнтується на власну сировинну базу. Також промисловість зосереджена у великих містах, враховуючи наявність значної кількості споживачів продукції (Чернігів, Малин, Київ, Коростель і т. ін.).

У Карпатському економічному районі є в наявності значна матеріаломістка база для виробництва меблів, тому дана промисловість є тут розвинена. Основні регіони розвитку промисловості: Жидачів, Івано-Франківськ, Чернівці, Свалява, Надвірна тощо. У місті Надвірна є в наявності матеріали, потрібні для даної промисловості - ДСП, яке виробляється потужною фірмою "Інтерплит" [28].

Меблева промисловість у Північно-Західному економічному районі розміщена у