Основу експортного потенціалу України на сучасному етапі становить переважно Донецько-Криворізький регіон. Його головна спеціалізація Ї продукція важкої металургії, прокат та заготівки з чорних металів, отже енерго- та працемісткі види виробництва. У довгостроковій перспективі така спеціалізація неминуче призвиде до закріплення за державою несприятливого статусу в системі міжнародних кооперації та поділу праці, її перетворення на макросуб’єкт допоміжного, екологічно брудного виробництва. Розуміння цього спонукає до проведення виваженої регіональної політики з урахуванням необхідності модернізації традиційних видів виробництва у східних областях України та розвитку експортного виробництва в її західних та центральних областях. Взагалі неефективна структура експорту, орієнтація на його низькотехнологічні види та значна питома вага сировини є типовими рисами міжнародної економічної діяльності пострадянських країн.

У плані організаційної підтримки, стимулювання та географічної диверсії вітчизняного експорту доцільним є розроблення програмних документів на концепцій освоєння перспективних для українських товаровиробників окремих регіональних ринків. Важливим є укладання двосторонніх угод про торговельно-економічне співробітництво з окремими країнами світу.

Політика підтримки вітчизняного товаровиробника реалізується в кількох площинах, або за окремими напрямками державної політики. Основними інструментами підтримки експорту з території України на сучасному етапі є:

1) Стимулювання виробництва експортної продукції;

2)Оптимізація національного правового та нормативно-інституційного режиму здійснення експортних операцій;

3)Удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;

4)Налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

5)Забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;

6)Стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортоорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів.

Як показує досвід розвинутих країн, саме за рахунок стимулювання державою експортного, причому головне Ї експортного технологічного напрямку зовнішньоекономічної діяльності, їм вдається втримувати стабільну динаміку економічного розвитку. Тому в сучасних умовах ефективний розвиток українського експорту є важливим елементом довгострокової стратегії держави щодо ринкового реформування і структурної перебудови економіки. Для стимулювання структурної оптимізації експорту слід домогтися того, щоб усе валютне, митне, податкове й зовнішньоекономічне законодавство України орієнтувало виробника на збільшення експорту сучасних і прогресивних машин та обладнання. Для цього необхідно передбачати різні податкові пільги експортерам, збільшити розміри амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних виробничих фондів, прискорену їх заміну та запровадження все більш сучасних машин і технологій. Україна володіє значним експортним потенціалом, який зосереджений у видобувних і обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому і енергетичному комплексах країни, однак використовується він, недостатньо і вкрай неефективно.
Про великі потенційні можливості України в сфері експортної діяльності
наочно свідчить той факт, що у 2004 р. вона здійснювала
зовнішньоторговельні операції з партнерами із 167 країн світу і обсяги
зовнішньої торгівлі товарами складали 33,4 млрд.дол.США, хоча, на жаль,
збереглося негативне сальдо у зовнішній торгівлі товарами - 0,26
млрд.дол.США.
Найбільший вплив на такий несприятливий результат спричинив, насамперед, незадовільний стан торгівлі з Росією, де за вказаний період
спостерігається від’ємне сальдо у взаємопоставках товарів в розмірі
близько 3,2 млрд.дол.США.
Сальдо зовнішньої торгівлі України з усіма країнами світу в січні-серпні
2005 року було позитивним і склало $527,77 мільйона в порівнянні з
позитивним сальдо на суму $57,94 мільйона за січень-серпень 2004 року
Найбільші обсяги українського експорту в січні - серпні 2005 року,
повідомляє Reuters, були спожиті Росією - 23,8% від загального обсягу
експорту, Туреччиною - 6,1%, США - 5,5%.
Несприятливі тенденції, які склалися у зовнішній торгівлі України
товарами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту,
збільшення розриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), не
залишають сумнівів в тому, що необхідною умовою щодо інтенсифікації
зовнішньоторговельної діяльності країни на сучасному етапі економічної
депресії стає, перш за все, підвищення ефективності використання її
експортного потенціалу. Значущість експорту, як фактору підвищення
вітчизняного виробництва і основного джерела валюти для першочергових
потреб народного господарства, особливо зростає в умовах неухильного
звуження внутрішньої потреби на продукцію українських товаровиробників,
коли приблизно 39% ВВП країни реалізується на зовнішніх ринках (в Росії
близько 20% ВВП).
В зв’язку з цим цілком закономірно, що подальший розвиток експорту,
особливо продукції обробних галузей промисловості з високим ступенем
обробки, повинен стати важливим елементом структурної перебудови і
технічної модернізації національного господарства країни. Незважаючи на
це, успіхи України в нарощуванні обсягів експорту в теперішній час
доволі посередні. Український експорт розвивається значно повільніше ніж
світовий, що призвело до скорочення його питомої ваги в міжнародному
обсязі до 0,2% (в Росії - 1,7%) [10].
Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс
ендогенних і екзогенних факторів, серед яких можна виділити такі
найважливіші:
· низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції,
насамперед, машинотехнічних виробів;
· важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і
конверсійних виробництв, що робить практично неможливим інвестування в
перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок внутрішніх
ресурсів;
· штучне стримування курсу гривні в рамках "валютного коридору" звужує
можливості використання курсового фактору з метою просування експорту;
· недостатній розвиток вітчизняних