Контрольна робота

1. Інвестиційна політика.

У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обгрунтована інвестиційно-інноваційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрямки і структуру інвестицій, здійснення раціональних і ефективних відтворювальних процесів під виконання загальнодержавних, регіональних і місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворювальних процесів на макро- і мікроекономічному рівнях. Одночасно створюється й найбільш сприятливий інвестиційний клімат з метою більш широкого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних підставах.

Загальновідомо, що ефективність реформування економіки будь-якої країни, її структурні перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової і соціальної інфраструктури формування сучасного і майбутнього конкурентоздатного середовища немислиме без відповідних капіталовкладень, розробки і здійснення науково обгрунтованих програм і конкретних проектів трансформацій, їх моделювання за оціночним критерієм приросту реального ефекту – зростання ВВП і НД в розрахунку на душу населення. В цьому власне, і полягає сутність економічної стратегії і тактики державних дій щодо досягнення сталого розвитку, формування і відтворення ресурсного потенціалу – необхідних матеріальних ( включаючи природні), фінансових і трудових (демовідтворення), та використання наявних ресурсів.

Слід відзначити, що розраховувати кожній країні виключно на власні ресурси забезпечення різноманітного соціально-економічного розвитку зараз уже неможливо. На те й існує міжнародний поділ праці, глобалізація світової економіки, вибір кожним своєї ніші в конкурентній боротьбі на міжнародних ринках. Взаємовигідний товарообмін на еквівалентних засадах покликаний в величезних масштабах доповнювати процеси ресурсо- і товарозабезпечення внутрішніх потреб населення кожної держави. Йдеться про моделювання раціонального вибору пріоритетів кожною країною в умовах дійсної ринкової лібералізації. На жаль, її й сьогодні в реальній дійсності ще не існує, хоча на словах вона широко пропагується і рекламується тими могутніми міжнародними силами, які під виглядом повної ринкової лібералізації так званого “вільного” ринку концентрують у себе світовий капітал за рахунок переважно економічно слабких країн.

Тим самим на загальнопланетарному рівні відповідно збільшується розрив у рівнях життя народів груп економічно могутніх і груп економічно відсталих країн. Деякі з них ( за оцінками міжнародних експертів) уже відстали не тільки від країн-лідерів світового прогресу, але й від середньорозвинених країн назавжди. Вони вже втратили інвестиційні можливості власного внутрішнього відтворення. Зовнішня ж так звана “фінансова допомога” здебільшого зводиться до неухильної кредитної заборгованості (“боргової ями”), з якої немає іншого виходу, крім розрахунків сировинними природними ресурсами за “бросовими цінами”. Ні про яку цінову еквівалентність і економічну справедливість тут немає й мови.

Без надійних капіталовкладень, гарантованих перш за все, самим відтворювальним процесом, неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації і управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, сучасної інформатизації суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоздатності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство.

Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень. Проте аналіз динаміки капіталовкладень в Україні свідчить, що за останні роки інвестиційна активність падає. Так, за період 1991-1998 рр. обсяги капіталовкладень в її економіку зменшились порівняно з 1990 роком : в 1991 р. на 7,1%, 1992 р. на 41,4 %, 1993 р. на 47,5 %, 1994 р. на 59,3 %, 1995 р. на 70,9 %, 1996 р. на 77,3 %, 1997 р. на 79,3%, 1998 р. на 79,2 %. Питома вага інвестицій по підприємствах і організаціях різних форм власності, наприклад у 1998 р. склала: приватної – 8,5%, колективної – 42,8 %, державної – 48,3%. Іноземні інвестиції за показником фактичних вкладень складали в 1995 р. - 5, у 1996 р. - 5, а в 1997 р. - лише 4 млн. грн.

Особливо різкий спад інвестицій відбувався у невиробничій сфері. Навіть у 1998 р. тут обсяг капіталовкладень зменшився ще на 8,6 % порівняно з показником 1997 р. Скорочуються також обсяги інвестицій у створення ВВП. Так, якщо в 1990 р. частка цих інвестицій складала 23 %, то в 1995 р. - 15,1 %, 1996 р. - 15,4 %, 1997 р. - 11,4 %. Ця тенденція до скорочення обсягів капіталовкладень у ВВП негативно впливає і на розміри національного багатства країни. Слід відмітити, що й у приватному секторі, який охоплює також тіньову економіку, де за непрямими розрахунками обертається близько 50 % всього грошового капіталу держави, частка внутрішніх інвестицій в 1998 р. склала лише 8,5 %, тобто "тіньовий сектор" бере пасивну участь в інвестуванні виробничих програм.

Інакше кажучи, заволодівши левовою часткою грошової маси, цей сектор дуже слабко займається розвитком товаровиробництва. Його економічні інтереси зосереджені на короткостроковому торговельно-грошовому обігу, обходячи вирішальну відтворювальну функцію. Така інвестиційна політика в умовах економічної кризи аж ніяк не відповідає стратегічним інтересам держави, її суб’єктам господарювання. Навіть досить обмежені валютні ресурси працюють не в національних інтересах держави, а на користь економічно розвинутих країн.

Скорочення інвестиційної діяльності відбувається за всіма джерелами інвестування. При цьому з кожним роком зростає кількість збиткових підприємств. Так, наприклад, у промисловості питома вага їх склала: в 1996 р. – 30 %, 1997 р. – 45%, 1998 р. – 55 % до загальної кількості підприємств; у сільському господарстві – відповідно – 66 %, 80 %, 90 %.2

Причинами спаду інвестиційної діяльності є те, що не було належного розвитку