4) Підхід з позиції етики, головною особливістю якого є те, що в основі лежить ідея етичного обов’язку бізнесу та окремих менеджерів перед суспільством. Серед підходів даної групи варто виділити підхід з позиції «потрійної результативності діяльності» (triple bottom line) Дж. Елкінгтона, та нормативний підхід з позиції зацікавлених сторін Е. Фрімена. Відповідно до підходу Дж. Елкінгтона кожне підприємство несе економічну, екологічну та соціальну відповідальність перед суспільством, тим самим забезпечуючи свою життєздатність. Ідеї Дж. Елкінгтона набули подальшого розвитку та знайшли своє відображення у теоріях «універсальних прав» та «сталого розвитку». Так, теорія «універсальних прав» базується на визнанні прав людини, прав у сфері праці та поваги до оточуючого середовища як необхідних умов для роботи підприємств. В основі теорії «сталого розвитку» лежить ідея, що підприємство у своїй діяльності відповідає не лише перед сучасним, а й перед майбутніми поколіннями. Саме тому, воно повинно контролювати як економічні, так і соціальні та екологічні показники своєї діяльності. Натомість нормативний підхід Е. Фрімена дозволив описати відносини між підприємствами та групами осіб, всередині та за його межами, зацікавленими у його діяльності. Відповідно до цієї теорії підприємство несе моральну відповідальність не перед суспільством загалом, а лише перед зацікавленими сторонами, до яких відносять: акціонерів, працівників підприємства, постачальників, споживачів та територіальні громади, у яких здійснює свою діяльність.

Надзвичайно цікавим у контексті об’єднання існуючих теорій є підхід, висловлений А. Кероллом, який запропонував трактувати корпоративну соціальну відповідальність як своєрідну «піраміду», яка складається з економічної, правової, етичної та дискреційної (філантропічної) відповідальності організації перед суспільством (мал. 1.).

Мал. 1. Піраміда корпоративної соціальної відповідальності А. Керолла

В основі «піраміди» А. Керолла лежить економічна відповідальність, оскільки історично компанії створювалися як виробники товарів та послуг, що дозволяло забезпечувати потреби членів суспільства, та, відповідно, отримувати прибуток. Правова відповідальність передбачає необхідність дотримуватися існуючих законів, підпорядковуючи свою економічну діяльність існуючим законодавчим нормам. Етична відповідальність вимагає від підприємства діяти відповідно до суспільних очікувань, які не фіксуються правовими нормами (подекуди перевищують їх), але базуються на існуючих нормах моралі зацікавлених сторін. Дискреційна (філантропічна) відповідальність передбачає, що організація буде добровільно відповідати на очікування суспільства та направляти свою діяльність на підтримку та розвиток соціальних програм, виступаючи при цьому у ролі «корпоративного громадянина». В той же час, варто зазначити, що на сучасному етапі розвитку суспільства дотримання економічної, правової та етичної відповідальності є невід’ємною умовою забезпечення життєздатності підприємств будь-якої галузі, натомість дискреційна відповідальність дійсно може бути свідченням відповідального ставлення керівників та власників підприємств до потреб середовища, у якому вони функціонують.

Висновок

В цілому світі бізнес-діяльність асоціюється якщо не з жорстокою, то принаймні з жорсткою поведінкою її суб'єктів по відношенню один до одного.

Проте в основі таких спотворених підходів, як завжди, лежать неправильні уявлення, як про смисл бізнесу взагалі, так і, тим більше, про етику. Врешті, десь на рівні здорового глузду ми всі розуміємо, що для зростання ефективності бізнес-діяльності слід «добре ставитися до людей», принаймні до деяких з них. Бізнес, який в принципі базується на довірі, завжди залишається соціальною діяльністю — тобто, неодмінно здійснюватиметься між людськими особистостями, які завжди цінуватимуть турботу, дружбу, чесність тощо.

В цивілізованому світі кодекс спілкування містить низку певних правил:*    

необхідно проникати в суть ділових від-носин країни, з якою ведеться бізнес;*    

у діловій переписці використовувати іме-на людей або назви організацій, які предста-вили вас партнерові;*    

дотримуватися стилю одягу до відповід-ного випадку;*    

під час ділових переговорів підкреслюва-ти оригінальні риси вашої пропозиції, що від-різняють вас від інших аналогічних фірм;*    

фіксувати свою увагу на цілях партнера й на вашій допомозі у досягненні цих цілей.

Міжнародний Інститут Ділової Етики (InBusiness Ethics Institute) сформулю-вав чотири сфери, у яких повинні діяти ком-панії, щоб мати гарну репутацію. По-пер-ше, це чесна робота з інвесторами й спожива-чами. По-друге, поліпшення ситуації всере-дині колективу — підвищення відповідаль-ності й умотивованості співробітників, зни-ження плинності кадрів, підвищення продук-тивності тощо. По-третє, професійна робота над репутацією, оскільки погіршення репута-ції неминуче позначиться на результатах ро-боти компанії. По-четверте, грамотна робота з нормативними актами й фінансами — тіль-ки суворе дотримання «духу» і «букви» зако-ну уможливлює створення довгострокового майбутнього для фірми.

Численні фірми мають у багатьох країнах такий принцип: «Прибуток — вище за все, але честь вища від прибутку». А в багатьох нових українських бізнесменів інші принципи: «Прибуток будь-якою ціною», «У комерції все дозволено», «Гроші не пахнуть».

Список використаної літератури:

1. Гриценко С. П. Етика ділового спілкування. — К., 2005.

2. Стефан П. Робінс, Девід А. Де Ченцо Основи менеджменту. Переклад з англ. – К.: Основи, 2002.

3. Гіл Чарлз В.Л. Міжнародний бізнес: Конкуренція на глобальному ринку: Пер. з англ. А.Олійник. - К.: Основи, 2001

4. Голдман Г. Выбор, который работает: Проверенные секреты проф. успеха. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2005.

5. Куриляк В.Є. Міжнародний менеджмент. - Т.: Карт-бланш, 2004.

6. Кубрак О. В. Етика ділового та повсякденного спілкування. — Суми: ВТД «Університетська книга», 2002.