договірних обов'язків сторін; встановлення конкретної відповідальності господарських і професійних органів за покращення умов праці і безпеки робітників; залучення працівників до управління виробництвом; врегулювання протиріч між роботодавцем і найманими працівниками.
Колективний договір — це багатоплановий документ, він регулює майже всі відносини в організації як з питань виробничої діяльності, так і з питань похідних від неї, об'єднує всі заходи, які спрямовані на удосконалення виробництва, оплати праці, покращення умов і побуту працівників.
Колективний договір складається в організаціях всіх форм власності при умові застосування найманої праці.
Висновок
Отже, колективний договір включає в себе локальні норми по використанню праці і відтворенню робочої сили, є важливою юридичною основою для укладення індивідуальних трудових договорів між працівником і власником або уповно-важеним ним органом.
Та все ж таки інтереси найманих працівників і власника, їх погляди на одні й ті ж питання не в усьому і не завжди збігаються. Працівники зацікавлені в першу чергу у високому рівні оплати праці, встановленні додаткових пільг, гарантій, створенні належних умов праці, скороченні три-валості робочого часу, а підприємець — в одержанні високих прибутків, підвищенні ефективності виробництва при менших затратах, підвищенні конкурентоспроможності підприємства. Звідси і суперечності, спори, конфлікти.
Однак спільність інтересів є позитивною основою для розробки і укладення колективного договору як юридичного документу, яким встановлюються загальні зобов’язання сторін, що відповідають чинному законодавству України.
Список використаної літератури:
1. Щекин Г. В. Теория кадровой политики:— К.: МАУП, 1997
2. Петюх В. М. Ринок праці. — К.: КНЕУ. — 1999
3. Филиппов А. В. Работа з кадрами. — М.: Економіка, 2002.
4. Економічна енциклопедія / Під ред. К. Гаврилишина. — К.: Вид. центр «Академія», 2002
5. Щекин Г. В. Теорія и практика управління персоналом. — К.: МАУП, 1998