Інформаційне забезпечення бюджетного процесу може ґрунтуватись на двох підходах. Перший полягає у наданні фінансовим органам необхідної для складання проекту бюджету інформації. Цей підхід домінував в умовах планової економіки і забезпечувався адміністративно-командною системою. Основу бюджетного планування становив план економічного і соціального розвитку. Міністерства, відомства, підприємства й організації були зобов'язані надавати всю необхідну інформацію. Другий підхід передбачає збір і накопичення необхідної інформації безпосередньо фінансовими органами. Це пов'язано з тим, Ідо, по-перше, в умовах ринкової економіки відсутній директивний план економічного і соціального розвитку, по-друге, немає адміністративної підпорядкованості і, по-третє, існує комерційна таємниця. Тому фінансові органи мусять формувати власні бази даних. Це дуже складна і клопітка робота, але без достовірної інформації реально спланувати дохідну частину бюджету неможливо.

Наявність повної, своєчасної і достовірної інформації є передумовою реального планування, але не гарантує його. Потрібні відповідні методи. Однак проблема полягає в тому, що за наявності безлічі економіко-математичних моделей жодна з них не може гарантувати точності розрахунків. У центрі планування залишається людина. Саме спеціаліст вибирає відповідний метод, саме він прогнозує розвиток економічної ситуації. Мистецтво бюджетного менеджменту в частині планування доходів бюджету базується як на глибоких і всебічних знаннях, так і на інтуїції.

Друге тактичне завдання бюджетного планування полягає в оптимізації структури витрат бюджету. Це завдання досить складне як в умовах фінансової стабільності у державі, так і під час фінансової кризи. Коштів завжди не вистачає, а потреби у бюджетних витратах щороку зростають. Задовольнити всі потреби в заявленому обсязі просто неможливо. Для прикладу, часто заявлений головними розпорядниками обсяг додаткового ресурсу на наступний бюджетний рік, який є необхідним для виконання ними своїх функцій та реалізації державних цільових програм, удвічі перевищує прогнозний обсяг бюджетних витрат на цей самий період. Тому необхідно знаходити оптимальне співвідношення між напрямами витрат із бюджету. Зараз не існує певної математичної моделі, яка б визначала чіткі параметри оптималь-ності. Але, як і загалом у фінансових відносинах, є опосередковані і водночас дуже точні критерії. Це — економічне зростання і соціальна гармонія у суспільстві. Основна проблема в тому, що ці критерії певною мірою суперечать один одному. Можна досягти значного економічного зростання, але при цьому спричинити соціальне напруження у суспільстві. Або, навпаки, спрямувавши переважну частину коштів у соціальну сферу, підірвати економіку. Однак пріоритет усе-таки має належати завданням забезпечення економічного розвитку, оскільки тільки це може гарантувати реальні соціальні блага і гарантії.

Забезпечення оптимального розподілу бюджетних витрат ґрунтується на діяльності органів влади, які розглядають і затверджують бюджет. У свою чергу, ефективність бюджетної діяльності органів влади визначається не стільки економічними, скільки політичними чинниками. Насамперед це підхід до формування органів влади, де мають працювати професійні політики, а не представники різних галузей, регіонів, соціальних груп і політичних партій, які завжди відстоюватимуть свої корпоративні, а не загальнодержавні інтереси. Вони повинні вміти жертвувати певними сьогоднішніми потребами заради стратегічної мети. Це, звісно, повністю не гарантує оптимальної спрямованості бюджетних витрат, але дає змогу максимально до неї наблизитися. Забезпечення завдання оптимального розподілу бюджетних коштів досягається за рахунок відкритості і гласності бюджетного процесу, який у будь-якій країні завжди перебуває в центрі уваги суспільства.

Третє тактичне завдання бюджетного планування — це забезпечення збалансування доходів і витрат, оскільки, як правило, потреба у коштах завжди перевищує наявні доходи. Збалансування може забезпечуватися трьома шляхами:—

перший, якщо немає можливості скоротити бюджетні витрати, то забезпечується збільшення доходів за рахунок введення нових податків, підвищення ставок чи розширення об'єкта оподаткування з існуючих податків;—

другий, якщо рівень оподаткування вже досить високий, то скорочуються витрати за всіма можливими напрямами;—

третій, якщо неможливо ні збільшити доходи, ні зменшити витрати, то приймається бюджетний дефіцит і визначаються джерела його покриття, тобто, як зазначалося раніше, державні позики чи грошова емісія.

При цьому, залучення державних позик є найефективнішим способом покриття бюджетного дефіциту порівняно з грошовою емісією, яка неодмінно спричиняє підвищення рівня інфляції й дестабілізацію грошового ринку. Але при цьому залучення державою коштів на внутрішньому та зовнішньому ринках капіталу спричиняє зростання обсягу державного боргу. А це, у свою чергу, означає збільшення бюджетних витрат у майбутньому на платежі з обслуговування та погашення державного боргу. Тому в короткостроковій перспективі такі запозичення є ефективним джерелом фінансування бюджетного дефіциту, але у середньо- та довгостроковій перспективі вони призводять до збільшення бюджетних витрат.

Таким чином, державні запозичення повинні здійснюватися в межах можливостей бюджету обслуговувати та погашати боргові зобов'язання держави без значного накопичення обсягу державного боргу та уникнення пікових навантажень на бюджет, пов'язаних з такими виплатами. Для цього необхідно проводити виважену та ефективну боргову політику, яка полягатиме: у виборі найдешевших та найвигідніших умов здійснення запозичень, формуванні середньострокової структури державного боргу, обов'язковому встановленні граничних меж здійснення державою запозичень та постійному контролі обсягу державного боргу відносно ВВП.

Отже, розв'язання вказаного триєдиного завдання — це постійний процес застосування різних варіантів проекту бюджету, вибір певного з них, нова оцінка тощо. Це звичайна процедура, однак завжди необхідно знати ту межу, де необхідно зупинитись, інакше процес бюджетного планування може стати нескінченним.

Особливим завданням бюджетного планування є раціональний розподіл доходів і витрат між окремими ланками бюджетної системи, забезпечення реального збалансування кожного бюджету,