Слід зазначити, що остаточного підтвердження на практиці переваг тієї чи іншої концепції не знайдено. Прийнятність того чи іншого підходу залежить від конкретних умов діяльності під-приємства, структури та психологічних особливостей інвесторів, їх інформаційного забезпечення тощо. Саме тому фінансовий менеджер повинен проаналізувати всю сукупність факторів диві-дендної політики і виробити найоптимальнішу для конкретного підприємства дивідендну стратегію.

Рішення щодо розподілу прибутку, а отже, вибору тих чи ін-ших пріоритетів при реалізації дивідендної політики приймають-ся зборами власників підприємства. Завданням менеджменту в цілому і фінансового менеджменту зокрема є обґрунтування не-обхідності прийняття того чи іншого рішення в галузі дивіденд-ної політики. Для цього слід проаналізувати фактори впливу на неї. До основних з таких факторів належать:

1. Стадія життєвого циклу підприємства (для нещодавно створених підприємств доцільним є максимальне реінвестування прибутку).

2. Наявність у підприємства прибуткових інвестиційних проектів. Якщо в підприємства відсутні обґрунтовані плани щодо прибуткового реінвестування прибутку, то найраціональнішим буде максимальний розподіл прибутку (виплата диві-дендів).

3. Альтернативні джерела капіталу. Цей чинник пов'язаний з доступністю і вартістю залучення коштів із зовнішніх джерел, які можна використати для покриття потреби в капіталі, що за-лежить від:*

кредитоспроможності підприємства та наявності в нього кредитного забезпечення;*

вартості залучення позичкового капіталу;*

інвестиційної привабливості та можливостей залучення до-даткового акціонерного чи пайового капіталу (шанси розміщення нової емісії);*

накладних витрат, пов'язаних із залученням власного капі-талу із зовнішніх джерел.

4. Обмеження. Законодавством, статутом чи угодами підпри-ємства можуть бути встановлені певні обмеження на виплату ди-відендів. Ці обмеження можуть застосовуватися, як правило, в і таких випадках:*

у разі заборгованості власників (учасників) за внесками до статутного капіталу;*

за наявності на момент виплати дивідендів підстав щодо по-рушення справи про банкрутство підприємства чи виникнення; таких підстав у результаті виплати дивідендів;*

власний капітал підприємства є меншим за обсяг його стату-тного та резервного капіталу;*

повністю не сплачені поточні та накопичені дивіденди за привілейованими акціями;*

відсутність відповідних фінансових джерел виплати дивідендів;*

наявність договірних обмежень, наприклад з банком-креди-тором.

5. Преференції найважливіших груп власників: більшість з них орієнтовані на споживання (дивіденди) чи заощадження (те-заврація та збільшення вартості підприємства).

6. Податкові наслідки застосування того чи іншого типу диві-дендної політики: для власників та для самого підприємства.

7. Рівень процентних ставок на ринку капіталів, а також ста-вки дивідендів у конкурентів та в інших підприємств, які нале-жать до тієї самої чи суміжних галузей виробництва.

Складовою дивідендної політики підприємства є вибір найприйнятнішої для всіх заінтересованих сторін форми виплати дивідендів. Загалом дивіденди можуть виплачуватися в таких формах:*

грошова;*

негрошова;*

змішана форма;*

приховані дивіденди.

Стандартною формою виплати дивідендів є грошова. З при-йняттям зборами власників рішення про нарахування дивідендів частина власного капіталу перетворюється на позичковий. Забор-гованість підприємства його власникам, пов'язана з нарахуван-ням дивідендів, відображається за статтею «Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками». Виплачуючи дивіденди, підпри-ємство погашає згаданий борг.

На практиці досить часто приймається рішення про виплату дивідендів у негрошовій формі: корпоративними правами, іншими фінансовими інструментами, товарами, знижками на товари тощо. Найпоширенішою негрошовою формою є випла-та дивідендів у формі додаткових корпоративних прав, зокре-ма акцій.

Специфічною формою виплати дивідендів у негрошовій фор-мі, до якої досить часто вдаються підприємства в економічно розвинутих країнах, є дивіденди у формі цінних паперів інших емітентів, які є в інвестиційному портфелі підприємства.

Характерною рисою дивідендної політики багатьох вітчиз-няних підприємств є те, що дивіденди досить часто виплачу-ються у товарній формі. її використовують як підприємства, що виробляють товари народного споживання, так і ті, які ці товари отримують за бартерними схемами. Зазвичай дивіден-ди товарами отримують дрібні акціонери, які не можуть впли-вати на фінансову політику підприємств. Великі акціонери, які контролюють такі підприємства, формально не отримують ні-яких дивідендів або віддають перевагу корпоративним правам. Досить часто реальні власники таких підприємств отримують приховані дивіденди за різного роду схемами ухилення від оподаткування.

До виплати дивідендів товарами чи послугами, виробництвом яких займається підприємство, інколи вдаються і підприємства на Заході. Як правило, це транспортні підприємства, які виплату дивідендів оформляють у вигляді різного роду транспортних пільг. З метою стимулювання збуту продукції деякі підприємства виплачують дивіденди у формі знижок на їх товари, наприклад, широковідомими є так звані «винні бони».

Змішана форма виплати дивідендів передбачає комбінацію різних форм виплати винагороди власникам: частково у вигляді грошових коштів, а частково іншими (негрошовими) засобами. Зборами власників може бути прийняте рішення, згідно з яким частина акціонерів (за їх вибором) одержує дивіденди в грошовій формі, а інша — у формі корпоративних прав. При цьому можуть порушуватися існуючі пропорції участі всіх власників у статут-ному капіталі. З метою компенсації збитків окремих власників, які виникають у результаті зменшення їх частки, вони можуть бути наділені додатковими дивідендами в грошовій формі. З ін-шого боку, можуть передбачатися також стимули для заохочення акціонерів до реінвестування прибутку та виплати дивідендів ко-рпоративними правами. Врешті-решт, власники самі повинні ви-рішувати, яка форма дивідендів є для них вигіднішою з погляду максимізації капіталу.

Приховані дивіденди. Керівництво підприємства може мані-пулювати розміром чистого прибутку, який засвідчується в звіт-ності і є джерелом виплати дивідендів та основою для прийняття рішення про це