продаж товарів (робіт, послуг) зазначеним особам за зани-женими цінами;*

придбання товарів (робіт, послуг) у таких осіб за завищени-ми цінами;*

виплата завищених процентів за депозитами, позичками тощо;*

одержання позичок за зниженими процентними ставками;*

оплата фіктивних угод за невиконані послуги, в т. ч. за ноу-хау, консультаційні чи рекламні послуги, інші види нематеріаль-них активів з подальшим одержанням готівки для виплати вина-городи працівникам та власникам;*

оплата закордонних відряджень тощо.

Приховування керівництвом підприємства реального чис-того прибутку на свою користь або на користь окремих влас-ників є суттєвою проблемою в галузі дивідендної політики, яка загострює принципал-агент-конфлікт. Причини прихова-ного розподілу прибутку криються здебільшого в недоліках податкового законодавства та законодавства про господарські товариства.

У процесі реалізації обраного типу дивідендної політики підприємства вдаються до специфічних прийомів. Такими при-йомами є:*

збільшення статутного капіталу та виплата дивідендів акціями;*

подрібнення акцій;*

викуп акціонерним товариством акцій власної емісії (або зменшення номіналу);*

формування резервів виплати дивідендів.

Важливим інструментом дивідендної політики є збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників. У такому разі відповідна частина прибутку підприємства трансформується у статутний капітал. Причому до статутного капіталу може спрямовуватися як прибуток звітного року, так і залишок нерозподіленого прибутку минулих років. Вдаючись до цього прийому, підприємства можуть досягти двох цілей:

1) забезпечити певний рівень самофінансування, оскільки прибуток залишається на підприємстві;

2) збільшити базу для нарахування дивідендів. Збільшення статутного капіталу супроводжується, як правило, виплатою дивідендів акціями, які емітуються за номінальною ва-ртістю, тобто без ажіо. Виплата дивідендів акціями здійснюється відповідно до частки участі кожного з власників у статутному капіталі. Зазвичай така виплата не змінює пропорцій участі всіх акціонерів (власників) у статутному капіталі підприємства-емітента. Акціонери, які бажають отримати грошові кошти, мо-жуть реалізувати безоплатно отримані акції (Gratisaktieri) на рин-ку. До цієї форми виплати дивідендів вдаються підприємства, які динамічно розвиваються і мають постійну потребу в капіталі. При емісії цих акцій необхідно стежити, щоб така операція сут-тєво не вплинула на «розмивання» статутного капіталу та на рин-ковий курс корпоративних прав. Після збільшення статутного капіталу можна підвищити абсолютну суму дивідендів за стабі-льної ставки їх нарахування.

Якщо збільшення статутного капіталу відбувається в рамках реалізації певного типу дивідендної політики, то курс емісії, як правило, встановлюється на рівні номіналу або дещо перевищує його. Курс емісії повинен бути встановлений таким чином, щоб це дало змогу забезпечити стабільний розмір дивідендів після збільшення номінального капіталу.

Досить відомим інструментом дивідендної політики, до якого вдаються підприємства європейських країн та США, є подріб-нення акцій та викуп акціонерним товариством акцій влас-ної емісії. Механізм подрібнення акцій у рамках дивідендної по-літики застосовується за високого ринкового курсу акцій та високого рівня капіталізації. За рішенням загальних зборів акціо-нерів AT може бути проведене подрібнення акцій (спліт): кожна з випущених товариством акцій замінюється на кілька акцій ме-ншого номіналу. Величина статутного капіталу при цьому не змінюється. Однак, як і у випадку зі збільшенням статутного ка-піталу, досягається зменшення ринкової ціни акції. Провівши по-дрібнення акцій, наприклад у співвідношенні 1 : 3, емітент може викупити у власника певну кількість акцій та анулювати їх, досягши при цьому зменшення загальної номінальної вартості акцій, які є в обігу, з одночасним зростанням їх ринкової ціни. Грошові компенсації за викуп акцій можна трактувати як дивідендні пла-тежі, що до того ж не підлягатимуть оподаткуванню.

Резерв дивідендів. Підприємства здебільшого прагнуть за-безпечити стабільний рівень дивідендних виплат, що позитивно впливає на стабілізацію курсу їх корпоративних прав. З цією ме-тою в роки з високим обсягом чистого прибутку останній повніс-тю не розподіляється, а спрямовується на формування резервів, ут. ч. прихованих. У роки з недостатнім рівнем прибутковості під-приємство може спрямовувати на виплату дивідендів частину ра-ніше сформованих резервів. Зазначені резерви також використо-вуються для забезпечення дивідендних виплат за привілейовани-ми акціями.

Враховуючи фактори впливу на дивідендну політику і теоре-тичні концепції у цій галузі, в практиці використовуються такі основні підходи (методи) нарахування та виплати дивідендів:*

залишковий метод і стратегія припинення дивідендних виплат;*

метод стабільних дивідендів;*

метод гнучкої дивідендної політики;*

метод стійкого приросту дивідендів;*

метод стабільної та бонусної частини.

Загальний огляд методів нарахування дивідендів, їх переваги та недоліки наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Методи нарахування дивідендів

Методи | Переваги | Недоліки

1. Залишковий ме-тод, припинення ди-відендних виплат* | забезпечення високих те-мпів росту підприємства *

платоспроможність *

фінансова незалежність* | нестабільність дивідендів *

відтік дрібних інвесторів

2. Метод стабільних дивідендів* | збільшення довіри до під-приємства *

стабілізація котировок акцій* | слабкий зв'язок з фінансовими результатами *

мінімізація самофінансування

3. Метод гнучкої ди-відендної політики* | зв'язок з фінансовими результатами* | нестабільність розмі-рів дивідендів

4. Метод стійкого приросту дивідендів* | забезпечення зростання ринкового курсу акцій *

привабливість для інвес-торів при додатковій емісії* | відсутність гнучкості *

постійне зростання фі-нансової напруги

5. Метод стабільної та бонусної частин* | регулярність виплати мі-німальної частини *

залежність від фінансових результатів* | нестабільність розмі-рів дивідендів

Залишковий метод. Метод ґрунтується на теоретичних ви-сновках М. Міллера та Ф. Модільяні, згідно з яким за джерела фі-нансування підприємства насамперед слід використовувати його прибуток. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чисто-го прибутку, що залишилася у підприємства після здійснення всіх необхідних реінвестицій. До переваг методу належать забезпе-чення високих