Вплив трудових чинників визначається забезпеченістю кадрами та продуктивністю праці. Кадрова забезпеченість характеризується чисельністю персоналу, яка залежить від його руху (прийняття, звільнення), та структурою працюючих(робітники, службовці, менеджери, обслуговуючий персонал та ін.). Продуктивність праці залежить від рівня кваліфікації, виробітку на одного працівника та використання робочого часу.

Використання матеріальних ресурсів залежить від матеріалозабезпеченості та матеріаловіддачі. Матеріалозабезпеченість визначається налагодженістю поставок матеріальних ресурсів, наявністю достатніх для їх придбання оборотних коштів та залучення кредитів банку в оборот підприємства. Матеріаловіддача визначається раціональним використанням матеріальних ресурсів, тобто виходом готової продукції.

Ціна є визначальним фактором формування фінансових ресурсів. Вона залежать від внутрішніх та зовнішніх чинників. Внутрішнім чинником ціноутворення є собівартість одиниці продукції. Підприємства спрямовують свої зусилля на мінімізацію собівартості й оптимізацію рівня рентабельності. Зниження рівня собівартості є передумовою зростання прибутку і є завжди доцільним. Однак воно не повинно досягатися за рахунок зниження якості,бо це

може призвести до зменшення обсягу продажу. Рівень рентабельності має, з одного боку, забезпечити підприємство достатніми фінансовими ресурсами,а з іншого - не вести до значного зростання ціни, що також негативно відіб'ється на реалізації.

Зовнішніми відносно ціни є основні ринкові чинники - попит і пропозиція, тобто макроекономічні фактори. Проблема управління ціною полягає в узгодженні внутрішніх чинників із зовнішніми. Мінімізація собівартості при цьому спрямована на хеджування цінового ризику, тобто рівень собівартості має бути таким, щоб навіть при непередбаченому падінні на ринку підприємство отримало певний прибуток, а при значному зниженні збитки були б мінімальними. На собівартість впливають структурні й відповідні техніко-економічні фактори. Структурні фактори відображають складові елементи собівартості: вартість сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива та енергії, заробітна плата та нарахування на неї, вартість утримання та експлуатації обладнання, накладні та інші витрати. Техніко-економічні фактори, які характеризують формування витрат з кожного елемента, включають місткість витрат (матеріаломісткість, енергомісткість, трудомісткість тощо) та їх вартість (ціни на матеріали, сировину, енергоносії, заробітна плата тощо). Місткість характеризується обсягом використання сировини, енергії, заробітної плати та інших елементів на виробництво одиниці відповідних товарів, робіт, послуг.

Зменшення ємності витрат є основним чинником зниження собівартості,оскільки вартісний фактор є зовнішнім, хоча, звісна річ, підприємство обирає найвигідніші умови поставок.

Комплексні фактори відображають вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати. Вони діють не самі по собі, а через окремі техніко-економічні фактори. Причому цей вплив може здійснюватись одночасно через кілька техніко-економічних факторів, тобто мати комплексний характер. До комплексних факторів належать: технічне вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності, поліпшення якості

продукції.

Вплив технічного вдосконалення виробництва є доволі складний. Розроблення і впровадження нової техніки і сучасних технологій потребують значних коштів, що відображається в зростанні витрат. Головним при цьому є кінцевий результат, тобто зростання доходів від продуктивнішого обладнання випереджати зростання витрат. Безпосередній вплив технічного екномічні фактори: зростання обсягу виробництва, певне зростання цін. Рівень собівартості може як зростати, так і зменшуватись. При цьому зростання рівня собівартості вдосконалення виробництва відбувається через узагальнюючі техніко-має обов'язково супроводжуватись поліпшенням якісних характеристик продукції, робіт, послуг.

Підвищення ефективності виробництва може досягатись як через його технічне вдосконалення, так і на основі раціональнішого використання наявного виробничого потенціалу. Це забезпечується за рахунок удосконалення

насамперед системи управління виробничим процесом. У результаті підвищуються матеріало- і фондовіддача, продуктивність праці, що сприяє зростанню обсягів виробництва і зниженню собівартості продукції. Підвищення якості продукції - також доволі складний комплексний фактор. Однак, головне, це сприяє зростанню обсягу продажів, адже в сучасних умовах насиченого ринку саме якість стала основним чинником успіху в реалізації продукції.

Таким чином, формування прибутку від реалізації продукції визначається широким колом факторів, які відбивають усі аспекти фінансово-господарської діяльності підприємств. При цьому недоцільно і неможливо поділяти ці фактори на основні та другорядні через те що вони в сукупності складають цілісну систему. Кожен з них може як забезпечити високий рівень прибутковості, так і спричинити істотні збитки, таким чином, керівництву підприємства варто враховувати вплив вищенаведених чинників, для максимізації величини отримуваних доходів.

З метою виявлення тісноти взаємозв’язку між величиною прибутковості продукції та відібраними в результаті логічного аналізу в якості незалежних

змінних виробничих факторів використовується метод кореляційно-регресійного аналізу. Логічний аналіз особливостей галузі включає використання техніки, технології, засобів праці, людських ресурсів, а також враховується те, що між функцією і незалежними змінними не повинно існувати функціональної залежності, дозволив підібрати наступні показники для введення в модель:

У – прибутковість продукції, %;

Х1 – коефіцієнт оновлення основних засобів, ч.од.;

Х2 – питома вага матеріальних витрат продукції в загальній собівартості,%

Х3 – частка продукції ( газові лічильники) в загальному обсязі виробництва,%

Х4 – частка бракованої продукції,%

Х5 – коефіцієнт реалізації продукції, д.од.;

Х6 – коефіцієнт інтенсивності використання обладнання, ч.од.

2.5 Методи та методика аналізу прибутковості

Методологічною основою аналізу виробничо-господарської діяльності підприємств є статистика.

Аналіз базується на використанні методів деталізації явищ та процесів, порівняння, взаємопов'язаного вивчення та визначення причинних зв'язків, елімінування. Обов'язковою умовою правильності аналізу є розгляд усіх явищ в динаміці. Це дозволяє уникнути випадкових висновків.