Характерною ознакою успішних підприємств є вибір моделі розвитку, яка Грунтується на засадах безперервного продукування і реалізації інновацій. «Конкурентні переваги країн усе менше визна чаються багатством природних ресурсів чи дешевою робочою силою» [8], а все більшого значення серед факторів інтенсивного розвитку націо нальної економіки та українського суспільства набувають науково-інноваційна модернізація технічного, технологічного та інтелектуачь-ного потенціалу торговельних підприємств України. Фактичні дані не підтверджують оптимізму про те, що вітчизняні підприємства та економіка України загалом наповнюються в достатній кількості інно ваційними компонентами. За даними статистики на 01.01.2007 р. в Україні налічувалось 1133,2 тис. підприємств та організацій. З них 25,4% припадало на підприємства торгівлі, 10,5% - на підприємства промисловості, 9.9% - на підприємства будівництва, діяльність транспорту та зв'язку [12].

На думку вітчизняних вчених, економіка впритул наблизилася до обвалу в ближній і середньостроковій перспективі. Ця загроза стрімко зростає у зв'язку зі стабільно низькою часткою передових знань у структурі доданої вартості продукції українських виробництв, безальтернативним подорожчанням енергоресурсів, зростанням сиро винного й низькотехнологічного експорту з одночасним збільшенням високотехнологічного товарного імпорту. Як наслідок, за рівнем розвитку Україна продовжує відставати від переважної більшості країн світу, і в підсумку продовжується падіння країни в рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму - втрата 14 позицій тільки за останні три роки [8].

Як підсумок, у рейтингу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму 2007 року Україна посіла 73 місце серед 131 країни; у рейтингу конкурентоспроможності Інституту розвитку ме неджменту в Лозанні ( IMD Lausanne ) - 46 із 55, у рейтингу простоти ведення бізнесу Світового банку — 139 із 178, за простотою сплати податків (Світовий банк і PriceWaterhouse Coopers ) - 177 з 178, у рейтингу за купівельною спроможністю в Європі (за версією компанії Gflc ) - 39 місце з 40 (1487 євро на людину при 18-27 тис. євро на людину в першій десятці), в рейтингу щодо зростання зарплати в Європі (за версією консалтингової компанії Mercer ) - 59 місце із 60 (зростання зарплати в 10% повністю нівельоване 17-відсотковою інфляцією) [13].

Інноваційний розвиток підприємств в Україні на сьогодні став «комплексною системною проблемою, яка виходить за рамки суто інноваційно-промислової політики» [3]. І якщо на інституційному рівні розвиток постійно декларується як стратегічний імператив і передбачається радикальне оновлення всього господарства країни, то економічні результати підприємств свідчать скоріше про їх недостат ню активність, а іноді навіть про певну інертність щодо забезпечення інтенсивного технічного і технологічного оновлення.

Для українських підприємців головною проблемою стає не стільки відсутність уявлень щодо суті ринкових чи інноваційних під валин розвитку виробництва, як невизначеність формату найбільш прийнятної для їх умов ціл навчальних і наукових організацій тощо. Але, коли на державному рівні програми та концепції носять переважно декларативний характер, то, на превеликий жаль, це не сприяє швидко му розгортанню інноваційних процесів на торговельних підприємствах.

Якщо брати до уваги думку М. Портера , «найбільш цінним у конкурентній стратегії є її унікальність та універсальність, здатність відмовлятися від застарілостей й узгоджувати введення новацій...» [9]. За результатами досліджень вітчизняних науковців гальмуючими факторами впровадження інновацій на підприємствах були економіч ні: великі витрати на нововведення (57,1%), недостатня фінансова підтримка держави (54,3%), високий економічний ризик (40,7%), недосконалість законодавчої бази (38,7%), тривалий термін окупності нововведень (38,2%), відсутність коштів у замовників (32,1%). Крім того, 19,7% підприємств зазначили, що здійсненню нововведень пе решкоджала відсутність можливостей для кооперації з іншими підп риємствами і науковими організаціями, 18,4 - нестача інформації про нові технології, 18,3 - про ринки збуту, 16,7 - відсутність кваліфіко ваного персоналу, 16,6 - неприйнятність підприємствами нововведень, 15,3%- відсутність попиту на інноваційну продукцію [14].

Гальмування інноваційної діяльності на рівні підприємства відбувається через неможливість внутрішнього інституційного закріп лення інноваційних пріоритетів та їх подальшої систематичної підт римки. В першу чергу це обумовлено наявністю часткової неузгодже ності в нормативно-правовому просторі. За підрахунками спеціалістів [14], у цей час у країні діють 14 законодавчих актів, близько 50 нормативно-правових урядових актів, 100 різноманітних відомчих документів, що регламентують інноваційну діяльність, але є незбалансованими. Зокрема, в Законі України «Про інвестиційну діяльність» інноваційна діяльність розглядалась тільки як одна з форм інвестиційної діяльності, яка здійснюється з метою випровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу. Ми впевнені, що трактування інноваційної діяльності підприємств не повинно бути завуальованим або таким, що виступає як похідна від інших видів діяльності. Інакше подібна постановка питання примітивізує стратегічні орієнтири внутрішніх перетворень та перспективу подальшого успішного розвитку інноваційних компо нент торговельних підприємств, галузей та економіки України загалом.

Проте до цього часу недостатньо розроблена правова основа належного захисту прав інтелектуальної власності, функціонування венчурного капіталу як ринкового інституту; процедури створення окремих суб'єктів інноваційної діяльності, безпідставно ускладнені, законодавчо не встановлені критерії розмежування інвестиційних та інноваційних проектів, недостатньо унормовані питання проведення об'єктивної експертизи і конкурсних засад бюджетного фінансування наукових, науково-технічних та інноваційних програм згідно з поло женнями чинного законодавства. А це, зокрема, неповною мірою від повідає засадам економіки, що грунтується на знаннях і, таким чином, робить надактуальною потребу змінити традиційний погляд на ство рення нормативно-правових регламентів діяльності суб'єктів господа рювання.

Важливо відмітити, що у фокусі стратегічних орієнтирів торго вельних підприємств в умовах глобалізованої конкуренції пріоритетне міце мають займати соціально-трудові аспекти. Вони визначаються низкою міжнародних договорів та актів, до яких, у першу чергу, відносяться Декларація соціального прогресу і развитку