(Резолюція 2542 Генеральної Асамблеї ООН від 11.12.1969 р.), Хартія соціального забеспечення (X Всесвітній конгрес профспілок, Гавана, існої ринково-інноваційної моделі доско налості менеджменту підприємства. Це можна пояснити тим, що перспективи розбудови інноваційного підприємництва в Україні, по рівняно зі світовими тенденціями, не відповідають потребам потен ціалу та можливостям вітчизняних підприємств, оскільки: 1) відсутні національна стратегія розвитку інноваційного простору суспільства та план дій щодо її реалізації; 2) немає координації зусиль державного і приватного секторів для ефективного використання наявних ресурсів; 3) ефективність використання ресурсів, спрямованих на виконання можливих національних програм активізації інноваційної діяльності, просування інновацій у соціально-економічній сфері є низькою. Пере дусім це стосується створення відповідного правового поля, оскільки на державу покладається завдання і щодо захисту національних інтересів, забезпечення міжнародної співпраці у науково-технічній сфері, прогнозування технологічного розвитку та визначення науково технічних пріоритетів. При цьому підтримка інноваційних процесів з боку держави також здійснюється у вигляді: безпосереднього фінан сування перспективних наукомістких виробництв за рахунок бюджет них коштів; надання безпроцентних або пільгових кредитів і грантів; державного замовлення на інноваційні продукти; державних виплат провідним науковим і навчальним установам, в пільговому оподатку ванні підприємств, що впроваджують інновації; податковому кредиті; податкових пільгах для15.02.1982 р.), Європейська соціальна хартія (Страсбург, 03.05.1996 р.), Декларація МОП основних принципів та прав у світі праці (Женева, 18.06.1998 р.) тощо. Відповідно до міжнародної практики в Україні були прийняті закони «Про зайнятість населення» (від 01.03.1991 р. № 803), «Про оплату праці» (від 24.03.1995 р. № 108), «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (від 05.10.2000 р. № 2017), Кодекс України про працю.
Перспективним для вітчизняних підприємств торгівлі є розши рення масштабів діяльності: створення торговельних об'єднань і ком плексів, великих роздрібних торговельних підприємств. Йдеться про формування найбільш ефективних і прогресивних форматів, відкриття операторами споживчого ринку магазинів великого формату, об'єд нання магазинів в єдину мережу. Усі ці форми є найсучаснішими і найефективнішими напрямами розвитку торгівлі в Україні. 1 не можна ігнорувати той факт, що надання підприємствам додаткової підтримки з боку держави може виступати як демотивуючий фактор по відношенню до активізації ними власної інноваційної поведінки. Успішний досвід українських торговельних підприємств свідчить про те, що вижити та розвиватися в умовах високої конкуренції спромож ні ті з них, які будують свій бізнес на постійних нововведеннях. У своїх висновках ми ґрунтуємось на підтверджених часом теоретичних розробках М. Портера , коли при розгляді кола питань управління розвитком підприємств, головний наголос робиться на, по-перше, визначеності стратегій сполученням торгівлі та прямих іноземних інвестицій; по-друге, використанні національних переваг для завоювання зовнішніх ринків; по-третє, тісному зв'язку конкурентних переваг із рівнем використання місцевих умов (потенційних переваг); по-четверте, здатності до змін на основі застосування стратегічних нововведень [9].
Підприємство, що обрало інноваційний шлях розвитку, має функціонувати згідно з такими принципами, що ґрунтуються на вико ристанні принципово нових прогресивних технологій, організаційно-управлінських систем:
- адаптивності - прагнення щодо підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спону кальних мотивів ------д іяльності господарюючого суб'єкта і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);
- динамічності - своєчасне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);
- самоорганізації - самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто самостійна підтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підпри ємством і зовнішнім середовищем;
- саморегуляції - коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціо нування;
- саморозвитку - самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії та прийнятої мотивації діяльності).
Враховуючи вищезгадане, інноваційна модель розвитку підпри ємства має бути не тільки ендогенною - спрямованою на найефек тивніше використання внутрішніх ресурсів і факторів розвитку, на захист національних інтересів у пріоритетних сферах діяльності, що можуть бути каталізатором економічного розвитку. Жодне підприємство не може бути конкурентоспроможним абсолютно в усьому, оскільки нова модель розвитку повинна бути розробленою на засадах аналізу його конкретних переваг.
Практика досвіду реалізації інновацій у торговельних підп риємствах таких форматів, як су пер і гіпермаркет свідчить про: *
недостатнє регламентування корпоративної культури щодо пріоритетності інноваційної політики підприємства;
а відсутність необхідних компєтєнцій у керівників щодо розроб лення конкурентної стратегії та методології впровадження інновацій на етапах життєвого циклу організації;
» неузгодженість системи управління мотиваційними процесами персоналу різних рівнів з урахуванням результатів корпоративної стратегії;
- недостатність налагодженої функції (особливо для великих підприємств) внутрішньофірмового навчання і підвищення кваліфі кації персоналу, у тому числі з використанням сучасних електронних систем дистанційного навчання, що є необхідним для мережових торгових форматів.
Сучасні економічні умови діяльності торговельних підприємств характеризуються, з одного боку, високим рівнем агресивності та непередбачуваності поведінки в регіонах задля отримання «високих прибутків», а з іншого - необхідністю орієнтування і конкретизації змістового наповнення виробничої, науково-дослідної, торговельної діяльності на вирішення суспільних інтересів і потреб.
Інновації у веденні бізнесу передбачають реалізацію нових ме тодів здійснення підприємницької діяльності: розробка та реалізація нової або значно зміненої корпоративної стратегії, впровадження сучасних методів управління; розробка та впровадження нової або суттєво зміненої (поліпшеної) організаційної структури управління, інновації у роботі з персоналом, нововведення при організуванні (по будові) операційної системи, формуванні внутрішньоорганізаційних систем, виконанні окремих робіт (процедур, застосування сучасних систем контролю якості, сертифікації робіт, товарів і послуг, впровад ження нових логістичних схем, впровадження інформаційних систем управління (в т.ч. автоматизованих); реалізація нових форм