практичних проблем і конфліктів за рахунок спільних особистісних орієнтацій.

У спілкуванні кожен суб’єкт виступає як цілісна особистість у єдності інтелектуальної, емоційно-почуттєвої, вольової та моральної сфер. Виявляючи себе, партнери прагнуть сприйняти всі прояви іншого, щоб зрозуміти один одного, обмінятись актуальною інформацією і досвідом, почуттями і переживаннями для забезпечення ефективної співпраці. Спілкування залежить від моральної сприйнятливості людини, що характеризується вмінням орієнтуватися в сенсі людських відносин, миттєво реагувати на партнера, його потреби. Це означає, що спілкування, з одного боку, потребує здатності державного службовця “чути і відчути” людину в іншому і, рефлексуючи, розуміти особистість іншого, його ситуацію, потреби й інтереси, його заклик та відреагувати на нього. З іншого боку, моральне спілкування вимагає здатності й психологічної готовності державного службовця до відкритості, вияву бажання і волі до спілкування з іншим. У цьому

проявляється здатність до співучасті, яка продукує моральну цінність відносин довіри.

У кожному з аспектів процесу спілкування реалізуються якості людини як морального суб’єкта. В елементі повідомлення, який умовно можна назвати інформаційно-організаційним, виявляється ступінь інтелектуальної сприйнятливості і реагування. Він характеризує здатність суб’єкта висловити власну мету і зрозуміти цілі, хід мислення партнера та відповідно реагувати.

Ставлення характеризує емоційну чутливість морального суб’єкта. Воно виявляє почуттєву реакцію на партнера, його мету та предмет взаємодії. Мотиваційно-стимулюючий елемент відображає ступінь морально-вольової активності суб’єкта — вияв власних мотивів і розуміння цінностей, мотивів і цілей партнера. Він характеризує здатність морального суб’єкта зрозуміти заклик партнера до спільної дії, співчуття тощо і відповідно реагувати. Самопрезентація власного “Я” вказує нате, що спілкування неможливе без відкритості партнерів, їх здатності до самовияву внутрішнього світу, що забезпечує встановлення довіри і взаєморозуміння.

Ефективність спілкування забезпечується здатністю партнерів до здійснення “зворотного зв’язку” — сприймання і розуміння поведінкової реакції (вербальних і невербальних сигналів) один одного, до моральної суб’єктності, відповідного (співпричетного) реагування в наступному акті процесу спілкування. Зворотний зв’язок у моральному спілкуванні грунтується на щирій відкритості — здатності до прийняття у свій внутрішній світ цінностей і смислів іншої особистості та відповідної перебудови власної суб’єктивності. У професійній діяльності державних службовців, коли вони ототожнюють себе зі своєю службовою функцією, соціальною роллю, виникає загроза дегуманізації спілкування. Моральні виміри спілкування можна поділити на дві складові: сутнісно-моральні (власне моральні виміри) та етичні норми спілкування як регулятори взаємин. До власне моральних вимірів людського спілкування належать повага гідності, співчуття і любов, толерантність.

Етичними нормами спілкування є моральний принцип “взаємності”, рівність, справедливість, відповідальність. У етичній літературі наводиться велика кількість моральних ознак етичного спілкування. Коротко обгрунтуємо вказані вище засади, оскільки вони є основою гуманізму.

Природно, що продуктивне спілкування можливе лише тоді, коли партнери здатні до співіснування в єдиному просторі (фізичному, моральному, інтелектуальному). Толерантність характеризує готовність сприймати “іншого” таким, яким він є: визнавати його право сповідувати ті чи інші цінності, мислити, відчувати, діяти по-своєму. Моральний сенс толерантності полягає в тому, що вона принципово заперечує насилля (примус) як засіб впливу на свідомість, волю чи почуття іншої людини. Більшість дослідників, починаючи від Дж. Локка (“Листи про толерантність”, 1688 р.) і до наших днів, в основному доходять єдиної думки щодо розуміння призначення цієї норми: забезпечити людям можливість жити разом, навіть за відсутності високих моральних відносин (поваги, співчуття,

любові). Моральна цінність толерантності полягає в утвердженні межі відносин, яку вона встановлює, — повага гідності людини, безумовне визнання її прав і свобод.

Разом із тим, справжній людський сенс спілкування проявляється тоді, коли партнер постає як суб’єкт. Люди стають відкритими не лише тоді, коли ми їх любимо або шануємо, а й коли ставимося до них “по-людськи” — намагаючись зрозуміти їх мотиви і почуття. Таке моральне самовизначення і самоствердження у відносинах з іншим і є толерантністю, яка виявляється у взаємній відкритості партнерів, уможливлює розуміння один одного і взаємну довіру.

“Повага” за своєю моральною суттю у поведінковій практиці реалізує визнання партнерами людської гідності один одного. Засобами практичного втілення “поваги” виступають толерантність, довіра, доброзичливість, чуйність, визнання тощо. “Повага” співвідноситься з поняттями “честі” й “пошани”. Якщо гідність властива людині як самоцінності, то честь характеризує моральну оцінку й самооцінку її чеснот і здобутків як носія конкретного соціального стану, а пошана відображає визнання особистісних чеснот.

Принциповою вимогою етики спілкування є моральний обов’язок самоповаги його суб’єктів. Без самоповаги особистість як моральний суб’єкт не існує. Це шлях, через який кожна людина утверджує в собі людину; він зумовлює у спільноті повноцінні моральні відносини.

Єдність названих моральних чеснот розкриває гуманістичний чинник спілкування, який полягає в тому, що спілкування людей немислиме без взаємної довіри, взаємного визнання моральної свободи й автономності, унікальності один одного. Таке спілкування є наслідком рис характеру, які визначають моральну поведінку особистості: екстраверсія, схильність до співпраці, чесність, добросовісність, емоційна стійкість, сприйнятливість до набуття нового досвіду тощо.

Поняття спілкування є надзвичайно широким і включає в себе різні аспекти.

У найзагальнішому значенні спілкування виступає як форма життє-діяльності і виконує цілий ряд функцій:

1. Комунікативна функція — зв'язок людини з світом у всіх формах діяльності.

2. Інформаційна функція виявляється у відображенні засобів оточуючого світу. Вона здійснюється завдяки основним пізнавальним процесам. У процесі спілкування забезпечується отримання, зберігання та передача інформації.

3. Когнітивна функція полягає в усвідомленні сприйнятих значень завдяки мисленню, відображенню, фантазії. Ця функція пов'язана з