Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші тех-нології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставан-ня фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства. Вплив державної політики є важливим фактором, що впливає на розвиток та функціонування фірми через фіскальну та кредит-но-грошову системи. [3,c.584-590]

Етапи та проце-дура порушення справи про банкрутство.

Умови й механізм визнання юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, суб'єктами банкрутства (банкрутами) та порядок задоволення претензій кредиторів визначено законодавче. Основні етапи порушення справи про банкрутство того чи того суб'єкта господарювання показані на рис. 1.3.

Рисунок 1.3. Етапи порушення справи про банкрутство.

Згідно із законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» суб'єктом бан-крутства може бути будь-яка юридична особа, що не спроможна своєчасно задовольнити вимоги кредиторів та сплатити податки і є зареєстрованою як суб'єкт підприємницької діяльності. Бор-жником є юридична особа, проти якої порушено справу про бан-крутство, а банкрут — це боржник, що перебуває в процесі ліквідації.

Як кредитор може виступати будь-яка українська або інозем-на юридична чи фізична особа, що має вимоги (претензії) до бор-жника на підставі як майнових, так і немайнових зобов'язань останнього. Вартість вимоги визначається залежно від її сутнос-ті: вартість негрошового зобов'язання — за ринковою ціною на день подання заяви про банкрутство (до подання такої заяви сума будь-якої вимоги включає лише відсотки та штрафи), вартість вимоги за контрактом — за вартістю збитків заподія-них кредитору боржником у зв'язку з невиконанням умов контракту.

Заяву про банкрутство можуть подати кредитори (крім креди-торів, майнові вимоги яких повністю забезпечено заставою), орга-ни державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної служби, сам боржник.

Якщо до одного боржника мають майнові вимоги два або більше кредиторів, останні утворюють так звані збори кредиторів. Заява про банкрутство подається до Арбітражного суду за місцем зна-ходження боржника.

Письмова заява кредитора (боржника, органів податкової служ-би або державної контрольно-ревізійної служби) до арбітражного суду і є підставою для порушення справи про банкрутство. До за-яви кредитора додаються: список інших кредиторів, яких знає за-явник; список підписаних боржником контрактів; список арбітраж-них чи інших судових справ боржника чи проти боржника. Якщо боржник у разі його фінансової неспроможності (або загрози такої неспроможності) з власної ініціативи звернувся до арбітражного суду, то до його заяви додаються список боржників і кредиторів, суми їхніх вимог, забезпечених або незабезпечених заставою (якщо вимоги забезпечено заставою, то вказується вартість застави); спи-сок майна та його вартість.

Заяву кредитора може бути відкликано заявником до прийнят-тя арбітражним судом рішення про визнання боржника банкру-том. Відкликання заяви боржником можливе тільки за згодою кре-дитора.

Після прийняття заяви проводиться попереднє засідання Ар-бітражного суду, на якому розглядаються подані документи, зас-луховується пояснення сторін і, в разі необхідності, призначаєть-ся розпорядник майна боржника. Якщо суд вирішує, що всіх про-цедурних вимог дотримано, то він призначає судовий розгляд справи, надсилає повідомлення всім сторонам судового процесу і публікує повідомлення про рішення суду в офіційному друко-ваному органі Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України.

У місячний строк (від дня опублікування повідомлення) Арбіт-ражний суд виносить ухвалу, в якій зобов'язує всіх осіб, що пода-ли заяви з майновими вимогами до боржника, скликати збори кредиторів, а якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб — ство-рити повноважний комітет. Повноваження комітету визначаються зборами кредиторів.

Будь-яка фізична чи юридична особа (у тім числі сам боржник чи кредитор), які бажають взяти участь у реструктуризації або са-нації боржника, у той самий строк повинні подати до Арбітражно-го суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, а також указати умови проведення процесу реструктуризації або санації.

У даному разі санація є процедурою, що включає угоду між санатором та кредиторами, спрямовану на врегулювання боргів та фінансове оздоровлення юридичної особи боржника.

Отже, першим етапом санації є перехід до санатора боргів бор-жника; другим — узгодження умов реструктуризації юридичної особи боржника; третім — узгодження між санатором та кредито-рами умов виплати боргу.

Практика показує, що реструктуризація може здійснюватись у різних формах через придбання санатором та/або фізичною чи юридичною особами, ним визначеними, усього чи частки статут-ного фонду боржника для виплати боргів боржника згідно з умова-ми плану реорганізації; усього чи частки майна боржника (вклю-чаючи частину або всі його угоди) з метою одержання коштів для погашення боргів; здавання в оренду (лізинг) усієї або частини власності боржника з метою розподілу орендних платежів між кре-диторами; передачі підприємства в оренду трудовому колективу, якщо боржник — державне підприємство.

Реструктуризація може бути інструментом приватизації цілісно-го майнового комплексу державного підприємства або часток (паїв, акцій) держави в господарських товариствах у таких випадках: якщо боржником є державне підприємство; боржник сам порушив справу про банкрутство; план реструктуризації передбачає процес приватизації боржника.

Будь-який план санації має включати черговість задоволення претензій (вимог) до боржника відповідно до умов пропозиції про санацію. За браком пропозицій щодо проведення санації або в разі незгоди кредиторів з умовами проведення санації боржника Арбі-тражний суд визнає боржника банкрутом і з цього приводу ухва-лює відповідну постанову.[3,c.590-593]

Приховане, фіктивне та зумисне банкрутство

У практиці господарювання досить часто можна зіткнутися з підприємствами, які фактично є фінансово-неспроможними, однак, з певних мотивів приховують цю обставину. В даному випадку