Більш обґрунтованою та більш поширеною є п'ятифакторна модель Альтмана.

Професор Нью-Йоркського університету Едвард Альтман роз-робив алгоритм розрахунку індексу кредитоспроможності, який одержав назву індексу (моделі) Альтмана.

Цей індекс дає змогу з достатньою вірогідністю розподілити суб'єкти господарювання на тих, що працюють стабільно, і на потенційних банкрутів [6, с.122]

Свою модель Е. Альтман побудував на підставі дослідження фінансового стану та результатів господарської діяльності 66 ком-паній, розрахувавши 22 фінансові коефіцієнти і скориставшись для своєї моделі лише п'ятьма найбільш вагомими. Ці коефіцієнти ха-рактеризують з різних сторін (усебічно) прибутковість капіталу та його структуру.

Індекс Альтмана «Z» розраховується за формулою:

Z= З,ЗК1 + 0,99К2 + 0,6К3 + 1,4К4 + 1,2К5,

де 3,3; 0,99; 0,6; 1,4 і 1,2 — коефіцієнти регресії, що характери-зують міру впливу на індекс «Z»;

К1 — характеризує прибутковість основного та оборотного ка-піталу; визначається діленням суми балансового прибутку на за-гальну вартість активів; з певною часткою умовності його можна назвати показником рентабельності виробництва;

К2 — відображає дохідність суб'єкта господарювання і роз-раховується як співвідношення чистої виручки від реалізації про-дукції і загальної вартості активів підприємства (організації);

К3 — визначає структуру капіталу фірми; обчислюється як відно-шення власного капіталу (за ринковою вартістю) до позикового капіталу (суми коротко- і довгострокових пасивів);

К4 — відображає рівень чистої прибутковості виробництва (діяльності); розраховується діленням обсягу реінвестованого при-бутку (суми резерву, фондів соціального призначення та цільового фінансування, нерозподіленого прибутку) на загальну вартість ак-тивів фірми;

К5—характеризує структуру капіталу та визначається як відно-шення власного оборотного капіталу до загальної вартості активів суб'єкта господарювання.

Для визначення ймовірності банкрутства того чи того суб'єкта господарювання розрахунковий індекс «Z» необхідно порівняти з критичним його значенням. Для точнішого визначення ступеня ймовірності банкрутства підприємства (організації) рекомендується користуватися таблицею 1.1.

Таблиця 1.1

Можливість банкрутства підприємства за Z.

Значення індуксу “Z” | Можливість банкрутства

1,8 і нижче | Дуже висока

від 1,81 до 2,6 | Висока

від 2,61 до 2,9 | Достатньо ймовірна

від 2,91 до 3,0 і вище | Дуже низька

Зрозуміло, що в процесі ранжирування (розподілу) підприємств та інших суб'єктів підприємниць-кої діяльності часто виникає потреба врахувати специфіку відпов-ідної галузі (сфери діяльності), а відтак визначити іншу шкалу гра-дації індексів. У вітчизняній практиці господарювання застосуван-ня моделі Е. Альтмана зв'язане з певними труднощами.

По-перше, коефіцієнти регресії k1—k5 розраховувалися за результатами діяльності компаній, що функціонували у зовсім іншому конкурентному ринковому середовищі.

По-друге, у шкалі Альтмана не враховано галузевих особливос-тей господарювання.

По-третє, вітчизняним спеціалістам бракує інформації для роз-рахунку коефіцієнта k3 через недорозвинутість ринку цінних па-перів.

Тому запропоновані Е. Альтманом методичні принципи визна-чення ймовірності банкрутства можна використовувати у вітчиз-няній практиці господарювання за такої умови:

§ коефіцієнти регресії та критичні значення індексу «Z» треба обов'язково розраховувати для конкретних галузей (сфер діяльності) з використанням оптимальних критеріїв, які відображали б специфічні умови господарювання вітчизняних підприємств (організацій). [4,c 368-370]

1.3. Порядок ліквідації збанкрутілих підприємсв і механізм розподілу конкурентної маси.

Копії постанови про визнання боржника банкрутом над-силаються: засновникові визнаної банкрутом юридичної особи; власникові майна банкрута або уповноваженому ним органу; банкові, клієнтом якого є банкрут; Національному банкові Ук-раїни (якщо банкрутом є банк); Міністерству зовнішньоеко-номічних зв'язків України (якщо банкрут зареєстрований як учасник зовнішньоекономічної діяльності); органові, що за-реєстрував банкрута суб'єктом підприємницької діяльності; дер-жавній службі зайнятості за юридичною адресою банкрута; відповідним профспілковим органам; прокуратурі (якщо ма-теріали справи дають підстави вважати банкрутство навмисним).

З моменту визнання боржника банкрутом: припиняєть-ся підприємницька діяльність боржника; до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном банкрута і всі його майнові права і обов'язки; вважаються такими, що минули, стро-ки усіх боргових зобов'язань банкрута; припиняється нарахуван-ня пені та процентів з усіх видів заборгованості банкрута. Суд за поданням прокуратури, клопотанням боржника, розпорядника майна або кредиторів може: визнати недійсною будь-яку угоду щодо продажу майна, здійсненого протягом трьох місяців до по-чатку провадження у справі про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах заінтересованої особи з боку боржника; визнати недій-сною будь-яку угоду боржника щодо продажу майна чи прийнят-тя останнім на себе зобов'язань протягом одного року до почат-ку провадження у справі про банкрутство, якщо продаж майна здійснено з метою приховування цього майна або несплати бор-гів, якщо боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж реальна ціна угоди (майна), а також у разі, якщо боржник на момент укладання угоди вже був фактично неплатоспроможним чи став неплатоспроможним в результаті виконання цієї угоди.

Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямо-вуються на задоволення претензій кредиторів.

По-перше, задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам бан-крута, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати, пов'язані з провадженням у справі про бан-крутство в арбітражному суді та роботою ліквідаційної комісії, у

тому числі:

витрати на оплату державного мита;

витрати заявника на публікацію оголошення про пору-шення справи про банкрутство;

витрати на публікацію в офіційних друкованих орга-нах інформації про порядок продажу майна банкрута;

витрати на публікацію в засобах масової інформації про поновлення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з визнанням мирової угоди недійсною;

витрати керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута;

витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням арбітражного суду за рахунок їх коштів;

витрати на оплату праці арбітражних керуючих (роз-порядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) в порядку, передбаченому статтею 27 цього Закону.

По друге, задовольня-ються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед праців-никами підприємства-банкрута (за винятком повернення