Управління енергією (англ.: energy management, франц.: gestion de l'energie) полягає у контролюванню та управлінню струменями енергії так, щоби мета діяльності підприємства могла бути осягнута з найменшими стратами на енергію.

СЕМ, як одна із форм реалізації державної політики з енергоефективності та енергозбереження, є частиною загальної системи управління промисловим підприємством, основним завданням якої є управління ефективністю споживання ПЕР.

Впровадження СЕМ полягає у формуванні професійних управлінських механізмів, спрямованих на забезпечення раціонального використання ПЕР шляхом здійснення обліку, контролю, планування, нормування та аналізування витрат ПЕР, проведення внутрішніх енергетичних аудитів (енергетичних обстежень), впровадження енергозберігаючих заходів, здійснення моніторингу та коригувальних дій у сфері енергоефективності та енергозбереження, а також інформування, стимулювання та навчання персоналу промислових підприємств у сфері енергозбереження.

На різних ієрархічних рівнях управління мета енергетичного менеджменту різна:

на державному (національному) рівні – енергетична незалежність та безпека, перехід від енерговитратної до енергоефективної економіки;

на галузевому рівні – енергоефективне та екологічно безпечне функціонування галузі в рамках національної економіки;

на рівні області, міста – мінімізація витрат енергоресурсів для забезпечення раціональних інфраструктур енергокористування, які забезпечуватимуть необхідну якість життя населення за умов дотримання екологічних норм;

на рівні окремого промислового підприємства – мінімізація енергетичної складової в собівартості продукції за енергетичними та екологічними характеристиками на внутрішньому та світовому рівні. Підвищення енергоефективності можливо досягти за рахунок реалізації системи цілеспрямованих організаційних і технічних заходів.

Муніципальна (комунальна) енергетика суттєво впливає на розвиток соціально-економічних взаємовідносин у регіонах і країні загалом. При цьому комунальна енергетика України є технічно відсталим сектором економіки з багатьма проблемами, що останнім часом особливо загострилися. З-поміж ключових чинників цих проблем чільне місце посідає низька енергоефективність. Відсутність інвестицій у галузь призвела до значного погіршення технічного стану основних фондів, підвищення аварійності об'єктів житлово-комунального господарства (ЖКГ), збільшення питомих і непродуктивних витрат матеріальних та енергетичних ресурсів.

Позитивним закордонним досвідом, що може бути використаний Україною, є:

- широке використання місцевих видів палива, зокрема побутових відходів, біомаси, сонячної енергії, надлишків тепла ТЕЦ (Данія);

- застосування нових конструкцій труб, ефективної теплоізоляції трубопроводів і прогресивних методів їх укладання та експлуатації (Данія);

- реконструкція домових систем теплозабезпечення – повсюдне улаштування лічильників тепла та термостатів на батареї опалення (Німеччина);

- запровадження спеціальних енергетичних „паспортів” для будівель й інших енергоспоживаючих об’єктів (Росія, США);

- заснування та широке застосування муніципальних енергосервісних компаній (ЕСКО) у великих та середніх містах як ефективного механізму залучення приватного капіталу до фінансування енергозбереження (Німеччина, Польща, Чехія, Словаччина, Росія).

Однією з концептуальних проблем комунальної енергетики України є проблема оптимізації функціональної схеми опалювання і теплопостачання з врахуванням переваг централізованого і автономного енергопостачання.

Шлях до енергетичної незалежності - переведення частини джерел теплопостачання на альтернативні та поновлювальні види палива.

В Україні існують широкі можливості використання різних джерел для виробництва теплової енергії:

Традиційні - використання дров, дерев`яних палетів, чорного і бурого вугілля, торфу.

Відновлювана рослинна сировина - відходи тваринництва включають траву, солому, біогаз.

Відновлювана енергетика - шляхом отримання енергії вітру (вітроелектрогенератори), сонця (сонячні електроперетворювачі, нагрівачі води) тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України „Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 р.

2. Закон України “Про енергозбереження” від 1 липня 1994 р.

3. Закон України „Про енергозбереження” від 1994 р.

4. Енергетична стратегія України на період до 2030 року та дальшу перспективу.

5. Україна. Огляд енергетичної політики – 2006 // International Energy Agency // ОЕСР/МЕА, 2006.

6. Долінський А. А. Енергозбереження та екологічні проблеми енергетики // Вісник НАН України, 2006, №2.

7. Васильченко В.І. Енергетика ХХІ століття. – К., 2001.

8. Холл Кэлвин С., Линдсей Гарднер. Менеджмент в энергетике. Пер. с англ. И.Б. Гриншпун. – М.: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс, 1999. – 592с.

9. Чмут Т.К. Управління енергетичним підприємством. Навч. посібник. – Харків, 1999. – 358с.

10. Основи енергетики. – К., 1998.

11. Соціальна та економічна географія світу / За ред. Шаблія О.І. – Львів, 2000.

12. Автономные или централизованные системы отопления и теплоснабжения – проблемы выбора // http://cogeneration.ru/art/heat_supply/dh_or_ind.html.

13. Україна. Огляд енергетичної політики – 2006 // International Energy Agency // ОЕСР/МЕА, 2006.

14. Лапин Ю. Экожилье – ключ к будущему // http://www.lib.ru/NTL/ECOLOGY/LAPIN/ecohouse.txt.

15. І.Б.Гевко Операційний менеджмент. – К.:Кондор. -2005.- С.226

16. О.С.Соснін, В.В.Казарцев Виробничий і операційний менеджмент// Навч. посібник, 3-тє видання. – К. В-во Європейського ун-ту, 2007. – С.147

17. Стадник В.В., Йохна М.А. Менеджмент: Підручник. Вид.2-ге, вип.,доп. – К.: Академвидав, 2007. – 472 с.

18. Стивенсон В. Дж. Управление производством: Пер. с англ. — М: БИНОМ, Лаб. базовых знаний, 1999. — 928с.

19. Чейз Р., Эквилайн К, Якобе Р. Производственный и операционный менеджмент: Пер. с англ. — М.: Издат. дом «Вильямс», 2001. — 704 с.

20. Яременко О.Л., Сумец А.М. Операционный менеджмент: Учебник для студ. эконом. спец. – Х.: Фолио, 2002. – 231 с.

21. Петрович Й.М., Захарчин Г.М., Буняк С.О. Організація виробництва: Практикум. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 336 с.

22. Плоткін Я. Д., Пащенко І. Н. Виробничий менеджмент: Навч. посібник; 36. вправ. — Львів: Держ. ун-т «Львівська політехніка», 1999. — 258 с.

23. Бречко О.В. Методичні підходи до вдосконалення аналізу фінансового забезпечення регіонального управління // Регіональні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України. - Тернопіль: Економічна думка. - 2002.-№ 6.-С. 73-77.

24. Шаталова Н.О., Шляхи оптимізації фінансового механізму державного регулювання економіки регіону

25. Вітлінський В. В., Наконечний С. І. Ризик у менеджменті. -