Рис. 1.1. Функціонально-структурна схема базисних об’єктів антропосоціального управління

Рис. 1.2. Структура особистісного чинника суспільного виробництва

Аналіз свідчить, що подальший розвиток людства залучає до суспільного виробництва і реалізує все нові якості людини, що знаходить віддзеркалення в економічній науці. Свідоцтвом цьому може служити розвиток таких процесів і понять особистісного чинника виробництва, що відображають їх, як «робоча сила», «трудові ресурси», «працездатне населення», «людські ресурси», «трудовий потенціал», «економічно активне населення», «кадри», «персонал», «людський капітал», «інтелектуальний капітал» і так далі.

Розкриваючи зміст того або іншого терміну, фахівці акцентують увагу на найбільш важливих, істотних сторонах питання, виділяючи при цьому важливість кадрової складової.

Здібність людини до праці знаходить відображення в понятті «робоча сила», її визначають як сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм, жива особистість людини, та які використовуються нею всякий раз, коли вона виробляє які-небудь споживні вартості [71, с. 173].

«Трудовий потенціал - це, перш за все працездатне населення суспільства, регіону, міста, селища, тобто особистісний чинник виробництва, який розвивається і функціонує в певних технічних, економічних, соціальних, організаційних, екологічних та інших умовах [36, с.11]. С.Дзюба [27, с.42] вважає, що самостійна категорія "трудовий потенціал" в економічній літературі виникла в результаті умовного віднесення таких категорій населення, як підлітки до 16 років, чоловіки старше 60 років і жінки старше 55 років до трудових ресурсів. Вона підкреслює, що основний сенс виділення трудового потенціалу в самостійну категорію полягає у встановленні відповідності на всіх рівнях господарства ресурсів живої праці та числа місць використання праці, що є на конкретний період часу (місць для робочих і службовців).

В «Основних напрямах розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року» вказано: «Трудовий потенціал - це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за певними ознаками (стан здоров'я, психофізичні особливості, освітній, професійний та інтелектуальний рівень, соціально-етичний менталітет) здатні та мають бажання здійснювати трудову діяльність» [100].

На думку багатьох сучасних учених і практиків, введення терміну «персонал» як форми множини слова «персона» замість термінів «кадри», «трудові ресурси», «трудовий потенціал», «людський чинник» відображає зміну сприйняття людей на виробництві, тенденцію до переходу від ресурсного, споживчого ставлення до працівників до гуманістичного, до сприйняття персоналу як головного надбання підприємства.

Виходячи з визнання пріоритетності розвитку особистості, слід визнати правомірність застосування поняття «персонал» як терміну, що найбільш враховує індивідуальні якості, здібності та інтереси працівника.

«Персонал», як відзначає О.Єгоршин [34, с.28], поєднує складові частини трудового колективу підприємства, об'єднуючи всіх працівників, що виконують виробничі або управлінські операції та зайняті переробкою предметів праці з використанням засобів праці. Цю точку зору підтримує Г. Слезінгер [121, с.160]: «персонал» підприємства включає особовий склад усіх зайнятих на ньому працівників: робочих, керівників і фахівців, як тих, що працюють за наймом, так і власників, котрі працюють.

«Персонал», з погляду Г.Зайцева [37, с.49], це сукупність юридично оформлених на фірмі, в організації працівників, що беруть участь у здійсненні господарської діяльності. В умовах практики «усного найму» викликає сумнів правильність віднесення до персоналу тільки юридично оформлених осіб. В «Економічній енциклопедії» персонал трактується як особовий склад установи, організації, підприємства, фірми, компанії або частина цього складу; поділяється за ознакою виконуваної роботи (наприклад, управлінський персонал) [147, с.717].

Як вважає C.Зелинський [40, с.18] «персонал» (від лат. рersonalis) – це особовий склад підприємства, що працює за наймом і забезпечує досягнення цілей підприємств. В.Слиньков [113, с.25] характеризує «персонал» як склад колективу підприємства, включаючи технічний, обслуговуючий, зокрема окремі категорії тих, що працюють, об'єднаних за професійними або іншими ознаками (персонал управління, обслуговуючий персонал, медичний персонал і так далі). Такої ж думки дотримується Ю.Ципкін [140, с.435]: «персонал» – це особовий склад установи, підприємства або частина цього складу, що є групою за професійними або іншими ознаками. В.Колпаков і В.Веснін, [55, с.21; 17, с.43] вважають, що «персонал» – це сукупність усіх людських ресурсів, якими володіє організація. І.Оганесян [83, с.13] розглядає «персонал» і «кадри» як синоніми, що характеризують штатний склад працівників організації, які виконують різні виробничо-господарські функції.

Принципова схема формування категорії «персонал» у процесі прогресу людства представлена на основі джерела [102] (рис. 1.3.), характеризує логічний перехід до підвищення значущості персоналу в сучасному виробництві, більш уважного врахування інтересів працівника як особистості.

Трудові ресурси:

якісно відповідають терміну «робоча сила», але мають конкретні показники загальної професійної працездатності, а також кількісні і демографічні характеристики, якими володіє підприємство, місто, область, регіон і держава в цілому | Економічно активне населення:

термін, що використовується в країнах із розвиненою економікою. Це сукупність осіб, молодших 16 років, тих, що працюють або зареєстровані безробітними, окрім тих, які знаходяться в психіатричних лікарнях і виправних установах. У зарубіжній практиці немає:

а) обмеження працездатного віку зверху;

б) зі складу виключені недієздатні особи, а у вітчизняній методиці – обмежено працездатні інваліди 1 і 2 груп

Рис. 1.3. Складові поняття «персонал»

Все більше визнається, що управління персоналом – область керівництва, більш за все пов'язана з питаннями культури і