Як показує досвід діяльності, основною метою стратегічного планування розвитку громади є вироблення місцевих соціально-економічних стратегій на тривалий період для посилення економічної позиції регіону та поліпшення рівня життя його мешканців. Створення стратегічних планів розвитку регіонів є звичайною практикою регіонів розвинутих демократичних країн. Воно допомагає громадам самостійно визначити бачення майбутнього свого регіону та реалізувати його. Стратегічні плани включають економічний розвиток району, галузей його життєзабезпечення, використання ресурсів розвитку, охорони навколишнього середовища, вирішення інших важливих питань.

Перспективне планування розвитку району має важливі переваги. Такий план є організаційним документом, який дозволяє використовувати наявні фінансові та інші ресурси району цілеспрямовано, тобто більш ефективно. Адже щоразу при розгляді тієї чи іншої статті проекту бюджету, залученні інвестицій, спонсорських коштів та ресурсів підприємств береться до уваги, як кошти сприятимуть досягненню стратегічної мети. Стратегічне планування, як спільна праця громади над визначенням власного кращого майбутнього і його досягненням, ефективно сприяє самоусвідомленню громади, її згуртуванню. Стратегічний план розвитку територіальної громади, створений самою громадою на підставі своїх інтересів і пріоритетів, є стабільнішим, бо менше залежить від зміни управлінських команд, від керма органів самоврядування.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ СТРАТЕГІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ

1.1. Теоретичні основи стратегічного планування

Люди вже тривалий час вивчають і аналізують стратегію як явище та ін-струмент розв’язання їхніх проблем, тому що вони хочуть знати, що їм роби-ти завтра, післязавтра, в довгостроковій перспективі, як, хоча б частково, ке-рувати процесами, що відбуваються на підприємстві та навколо нього. Щоб розв’язати цю проблему, теорія й практика менеджменту створили стратегіч-не управління (теорія — концепцію стратегічного управління, практика — різні варіанти побудови системи стратегічного управління).
Сутність стратегічного управління можна розкрити, застосувавши різні підходи до характеристики його складових. [6]

Історично поняття «стратегія» склалося у військовому лексиконі, де воно визначало планування і запровадження в життя політики держави та військо-во-політичного союзу ряду країн з використанням усіх доступних засобів.
Запозичення категорії «стратегія» з військового лексикону пояснюється тим, що організації в розвинених країнах опинилися в умовах, близьких до «воєнних дій» наприкінці 50-х років, пов’язаних із насиченням ринку, зрос-танням конкуренції, коли, щоб вижити треба було боротися. «Воєнні дії» по-требували теоретичного забезпечення. Відтоді теорія та практика управління просунулися далеко вперед.
Тепер досить багато місця в літературі займає питання відносно сполучення або розділення підходів до визначення «стратегії як процесу» та «стратегії як результату» (кінцевого орієнтиру). В першому випадку для визначення стратегії потрібно відповісти на такі запитання: 
а) «Хто ми є?», «Де ми знаходимся?» (положення а));
б) «Куди ми йдемо?» або «Якими ми бажаємо бути?» (положення б));
в) «Коли і як ми досягнемо наших цілей?», тобто перейти з положення а) у положення б).
Визначення «стратегії як результату» пов’язано з ототожненням мети та стратегії і зумовлено необхідністю встановлення конкретних орієнтирів для здійснення стратегічної діяльності. У цьому контексті розрізняють такі під-ходи.
Найчастіше стратегію ототожнюють з позицією на ринках, із заходами, що дають змогу зміцнити конкурентну позицію та збільшити частку на «своїх ри-нках», вести боротьбу за завоювання нових ринків та ін. За більш широким ви-значенням стратегія — це конкретизована у певних показниках позиція в се-редовищі, яку займає підприємство, це — своєрідний погляд на внутрішнє і зовнішнє середовище і спроба знайти шляхи ефективного пристосування до зовнішних, неконтрольованих фірмою факторів, а також проведення необхід-них змін елементів та їхніх комбінацій внутрішнього середовища.
Стратегія розглядається як зразок, до якого прагне наблизитись організація. Найчастіше за зразок беруть процвітаючу організацію, аналізують її позитивні сторони діяльності й намагаються скористатися її досві-дом. Наприклад, такий підхід використовувала свого часу японська фірма «Камацу», що вивчала діяльність американської фірми «Катерпіллер». «Ка-терпіллер» займала 60–70% світового ринку сільськогосподарських, транспо-ртних, будівельних та інших видів техніки. Нині «Камацу» є головним кон-курентом свого «зразка», витісняє його з ринків.
З іншого боку, стратегію як мету управління можна визначити як ідеальну модель організації, в якій реалізується «бачення» його керівників і власників і яка побудована з використанням SWOT-аналізу.
У сучасній літературі можна також виокремити дві основних концепції стратегії — філософську та організаційно-управлінську.
Філософська концепція наголошує на загальному значенні стратегії для підприємства.
Стратегію можна розглядати як філософію, якою має керуватися органі-зація, що її має. З цієї точки зору стратегія це:
позиція, спосіб життя, що не дає зупинитися на досягнутому, а орієнтує на постійний розвиток;
інтегральна частина менеджменту, що дозволяє усвідомити майбутнє;
процес мислення, інтелектуальні вправи, які потребують спеціальної під-готовки, навичок і процедур;
відтворювана цінність, що дає змогу досягти найкращих результатів акти-візацією діяльності всього персоналу.
Стратегію можна визначити як шаблон логічної, послідовної поведінки, яка складається в організації свідомо чи стихійно.
Стратегію можна визначити також як найважливіший елемент самови-значення організації. У такому контексті вона тісно пов’язана з характеристиками та особливостями організаційної культури, має, як правило, всі