її переваги й недоліки, дає змогу більш грунтовно фор-мулювати соціальні стратегії загалом і елементи соціальних напрямків у стратегіях іншого типу.
Організаційно-управлінська концепція стратегії пов’язана з конкурентни-ми діями, заходами та методами здійснення стратегічної діяльності на під-приємстві.
Згідно з поглядами класика стратегічного планування А. Чандлера, стратегія — це «визначення основних довгострокових цілей та задач під-приємства, прийняття курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для вико-нання поставлених цілей». З одного боку, таке тлумачення «стратегії» спирається на традиційний підхід до її визначення як особливого методу розподілу ресурсів між поточними і майбутніми видами діяльності. (А. Чандлер зазначає, що «стратегічна альтернатива має будуватися порів-нянням можливостей і ресурсів корпорацій з урахуванням прийнятого рівня ризику»). З іншого боку, в цьому визначенні основний акцент робиться саме на досягнення цілей. До такого підходу наближається таке визначення: «стратегія — це загальний, всебічний план досягнення цілей». Ототож-нення стратегії й плану випливає з теорії ігор, де стратегія — це план дій у конкретній ситуації, що залежить від вчинків опонента. Відомий спеціаліст зі стратегічного управління А. Томпсон поєднує планові засади стратегії з поведінковими аспектами організації.
Стратегія — це специфічний управлінський план дій, спрямованих на досягнення встановлених цілей. Вона визначає, як організація функціонува-тиме та розвиватиметься, а також яких підприємницьких, конкурентних і фу-нкціональних заходів і дій буде вжито для того, щоб організація досягла ба-жаного стану .
У фундаментальній праці І. Ансоффа «Стратегічне управління» наводить-ся таке поняття стратегії: «За своєю сутністю стратегія є переліком правил для прийняття рішень, якими організація користується в своїй діяльності».
Стратегія тут — це стрижень, навколо якого концентруються всі види діяльності. Крім того, стратегія іноді розглядається як «блеф» чи «хитрий маневр», що визначає її як інструмент певного типу для перемоги в конкурентній стратегічних планів).
Подолання недоліків стратегій пов’язано з усвідомленням багатоплановості поняття «стратегія», яке знаходить вираження в «стратегічному наборі».
Не буває безцільної діяльності, але ступінь усвідомлення цілей може бути різний: від майже несвідомої орієнтації на розмиті, неясні наміри до чіткого встановлення взаємопов’язаних цілей та задач. Процес встановлення цілей не лише сприяє тому, що конкретні цілі розвитку організації досягаються з більшою ймовірністю, а й є також основою зменшення обсягів непотрібної діяльності, безладу, пасивності у виконанні загальних намірів. Система взаємопов’язаних, взаємопідтримуючих цілей передбачає наявність у ній різних за змістом, термінами, орієнтацією та механізмами досягнення цілей і задач. Стратегічні цілі охоплюють зовнішній стан організації (ринкові характеристики організації, його конкурентоспроможність тощо), фінансові результати, яких організація бажає досягти характеристики організації, за допомогою яких мо-жна визначити його стратегічні успіхи. Ступінь усвідомлення та роль цілей дає змогу визначити різні типи управління.
Будь-яке управління передбачає досягнення цілей і в цьому кон-
тексті є цільовим.
Відмінності полягають у методах усвідомлення, обгрунту-вання та визначення цілей, оскільки чим ясніша мета, тим більше впевненості в тому, що можна знайти способи її досягнення.
Однак нинішній стан економіки України такий, що майбутнє не дуже ясне, а цілі дещо розмиті, тому виникає небезпека захоплення проміжними, частковими, «сьогоднішніми» результатами, «управлінням для управління». Цільовий підхід, жорстко зорієнтований на перспективу, потребує чіткого визначення цілей розвитку, шляхів їхнього досягнення, змін усіх компонентів виробничо-управлінських систем, які не-обхідні для забезпечення ефективних результатів.
Цільовий підхід — це система методів і методичних прийомів, що забезпе-чують постійну орієнтацію управлінської діяльності, планово-управлінських рішень, процесів виконання цих рішень, спрямованих на кінцеві результати, з урахуванням соціально-економічних характеристик, які постійно змінюються завдяки розвитку системи потреб, кількісних та якісних змін у виробничому потенціалі системи, відносно якої застосовується цільовий підхід.
Це не означає втрати уваги до поточної діяльності. Якщо не приділяти пе-вної уваги проміжним цілям діяльності, пов’язаній з їхнім досягненням, ви-никає загроза не досягти кінцевих результатів від зусиль і вкладень у розвиток організації[3].
«Цільове управління, — зазначає Дж. Морісей, — ... потребує ясного і чі-ткого визначення цілей або бажаних результатів роботи, формування реаль-них програм їхнього досягнення та чіткої оцінки параметрів роботи шляхом вимірювання конкретних результатів на етапах досягнення поставлених ці-лей»
Останніми роками найбільшого поширення «цільовий підхід до управління» набув у формі стратегічного управління, яке продемонструвало свою ефективність на процвітаючих організаціїх різного типу в усьому світі. Визначення концепції стратегічного управління передбачає формування сис-теми управління певного (стратегічного) типу з визначення мети як відправ-ної точки стратегічних дій.
1.2 Особливості стратегічного аналізу адміністративно-територіальних утворень
Основною проблемою аналізу соціально-економічної ситуації є те , що останній досить часто перетворюється в презентацію різноманітних і слабкоструктурованих статистич-них даних, з яких важко зробити чіткі висновки проблемного ха-рактеру. Підкреслимо, що аналіз робиться з конкретною метою визначення стратегічних пріоритетів і саме цьому має бути підпорядкований. Проте на практиці типово, що зв'язок між результатами ана-лізу й установленими пріоритетами є дуже слабким, якщо не практично відсутнім [10].
Справді, коли визначені пріоритети є оче-видними чи обов'язковими для сфери діяльності муніципально-го управління, характеризуються великою кількістю (а це трап-ляється часто), то аналіз стає звичайним ритуалом і відповідає ситуації, та відомій як «параліч аналізом». Існування цієї проблеми є наслідком невдалої структуризації об'єкта планування та відсутністю належного технологічного за-безпечення ситуаційного аналізу.
По-четверте, згадаймо неповноцінне застосування в стратегічному плануванні проектного підходу, необхідність якого досить часто декларується, але не реалізується. На наш погляд, дієвою є запропонована нами в окремих стратегіях концепція «пріоритет-проект» Її сутність зводиться до формування проекту для реалізації кожного визначеного пріоритету (або його локальної проблем-ної частини).
До переваг