Згідно визначення В.Д. Гавловського, інформаційне законодавство визначає процедури і умови, за яких повинен здійснюватися доступ до інформації комерційних структур, персональної інформації та її поширення. На державному рівні повинно бути сприяння і фінансування заходів, спрямованих на соціально–психологічну адаптацію громадян до умов життя в інформаційному суспільстві, оволодіння новими інформаційними технологіями. Важливим завданням держави є забезпечення інформаційної безпеки України, яка залежить від вирішення проблем формування і керування процесами суспільної свідомості, виробництва та репродукції інформаційних ресурсів і доступу до них, створення цивілізованого ринку інформаційних продуктів та послуг, реалізації прав громадян на інформацію [9, 43].

Чинні закони та інші нормативно-правові акти містять величезний масив норм, що прямо чи опосередковано регулюють здійснення державного управління інформаційною діяльністю. Чільне місце серед них належить нормам Конституції України, які встановлюють основні принципи функціонування і розвитку інформаційної діяльності, визначають організаційно-правові засади державного управління нею.

Закон України “Про інформацію”, за станом на 02.10.1992 визначає інформаційну діяльність як сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб споживачів: громадян, юридичних осіб, держави. Даний закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності, визначає основні поняття та терміни, встановлює галузі, види, доступ та джерела інформації, права та обов’язки учасників інформаційний відносин, охорону інформації та інформаційного суверенітету України, зміст міжнародної інформаційної діяльності

Законом визначається, що “всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій” [19, 3].

Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України [3, 218].

Закон України “Про науково-технічну інформацію”, за станом на 25.06.1993 визначає основи державної політики в галузі науково-технічної інформації, об’єктів і суб’єктів відносин у сфері науково-технічної інформації, права власності на неї, відносини виробників і споживачів науково-технічної інформації, а також умови надання інформаційної продукції і послуг [20, 1].

Закон України “Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах”, за станом на 05.07.2004 регулює правові відносини щодо захисту інформації в автоматизованих системах, права власника інформації на її захист, а також встановленого чинним законодавством обмеження на доступ до інформації [18, 1].

Положення Державного комітету зв’язку та інформатизації України “Про головну організацію з питань формування системи національних електронних інформаційних ресурсів”, за станом на 22.03.2004 визначає завдання, права та обов’язки Головної організації з питань формування системи національних електронних інформаційних ресурсів, метою діяльності якої є координація робіт щодо створення, функціонування та розвитку національних електронних інформаційних ресурсів, широкого їх використання, узгодженого впровадження новітніх інформаційних технологій [47, 2].

З метою запровадження єдиної системи обліку електронних інформаційних ресурсів, згідно з Положенням про Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів, затвердженого КМУ від 17 березня 2004 р. № 326, Державним комітетом зв'язку та інформатизації створено Національний реєстр електронних інформаційних ресурсів [48, 1].

Норми Конституції України як норми найвищої юридичної сили, що стосуються державного управління інформаційною діяльністю, розвинуті і доповнені в цілій низці законів та нормативно-правових актах України, зокрема таких, як закони України „Про захист інформації в автоматизованих системах”, за станом на 05.07.1994р., “Про електронні документи та електронний документообіг”, за станом на 22.05.2003р., “Про державну таємницю”, за станом на 21.01.1994р., “Про національну програму інформатизації”, за станом на 13.09.2001р., “Про обов'язковий примірник документів”, за станом на 09.04.1999р., Постанова КМУ “Про затвердження Правил забезпечення захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах”, за станом на 29.03.2006р., Розпорядження КМУ “Про затвердження заходів і реалізації Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів”, за станом на 31.12.2003р., та ін..

З вищевикладеного випливає, що законодавча та нормативно-правова база функціонування інформаційної діяльності України визначають основоположні засади функціонування системи державного управління інформаційною діяльністю і мають визначальне значення для неї.

Становлення України як самостійної та незалежної держави зумовило створення і розвиток страхового ринку. О.Д. Вовчак виділяє три етапи розвитку страхового ринку в Україні (Додаток М). Правове забезпечення страхування становлять ухвалюванні законодавчі та нормативні акти, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками.

Законодавство визначає обов'язки та права суб'єктів страхового ринку, договірні відносини між сторонами, порядок та умови здійснення страхових виплат, страхового відшкодування, форми страхування, перелік добровільних та обов'язкових видів страхування, систему державного регулювання, повноваження органів державного регулювання, умови ліцензування страхової діяльності, вимоги до правил страхування, умови забезпечення платоспроможності страховика, вимоги до його статутного капіталу, формування страхових резервів, правила і напрями розміщення коштів страхових резервів тощо.

Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, визначила, що виключно Законами України встановлюються засади створення й функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, однією зі складових якої є забезпечення розрахунку страхової справи [32, 47].

6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України “Про страхування” за станом на 7.03.1996, до якого вже внесено Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Він є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі. Закон забезпечує системне правове регулювання страхової діяльності, визначає базові