апарат управління виконує рутинні, які частіше повторюються і рідко змінюються задачі і функції. Вони виявляються в управлінні організаціями з масовим або багатосерійним типом виробництва, а також при господарському механізмі затратного типу, коли виробництво найменш чутливо до прогресу в області науки і техніки При такій організації управління виробництвом підприємство може успішно функціонувати лише тоді, коли зміни по всім структурним підрозділам відбуваються рівномірно. Але в реальних умовах цього немає, виникає неадекватність реакції системи управління на вимогу зовнішньої середи. Положення посилюється втратою гнучкості в взаємовідносинах робітників апарату управління із-за застосування формальних правил і процедур. В результаті ускладнюється і уповільнюється передача інформації, що не може не відбиватися на швидкості і своєчасності прийняття управлінських рішень. Необхідність погодження дій різних функціональних служб різко збільшує обсяг роботи керівника організації і його заступників, тобто. вищого ешелону управління.
1.3. Аналіз виробничої структури підприємства
Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв’язків між його підрозділами. Тому питання структуризації відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму.
Виробнича структура перебуває в процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.
У процесі формування виробничої структури необхідно враховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють передумови побудови раціональних структур. До зовнішніх можна віднести економічні, правові, науково-технічні, соціально-культурні, екологічні, до внутрішніх – цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо.
В загальних рисах ЗАТ „Тетерів” можна віднести до підприємств „технологічного ” типу, оскільки воно функціонує на основі базових технологічних процесів виробництва нетканих матеріалів.
Щодо складу цехів та служб, то вони реалізують виробничий процес виготовлення продукції. Форми їх взаємозв’язків покладені в основу виробничої структури ЗАТ „Тетерів”. Види структурних підрозділів та цехів зображені в Таблиці 2.
Рис. 2. Схема структурних підрозділів підприємства.
Основними рівнями виробничої структури ЗАТ „Тетерів” є: цех – відділення – дільниця – бригада – робоче місце.
Ватинний та голкопробивний цех спеціалізується безпосередньо на виробництві ватина та голкопробивного полотна і в свою чергу поділяється на ватинну та голкопробивну дільницю.
Відділ технічного контролю займається вимірюванням і упаковкою продукції, а також фізико-математичними випробуваннями.
Механічна дільниця спеціалізується на слюсарно-ремонтних, електрогазозварювальних, контрольно-вимірювальних роботах.
Цех з випуску товарів широкого народного споживання займається моделюванням виробів, їх закройкою та безпосереднім їх пошиттям і в’язанням.
Структурні одиниці адміністративно-господарської служби займаються складанням готової продукції, навантажувально-розвантажувальними роботами та контролем цих процесів.
Дана виробнича структура не є досить розгалуженою, отже це сприяє підвищенню управління нею. Максимальне спрощення виробничої структури забезпечує її раціоналізацію та можливість найкращої керованості нею.
2. Планування діяльності підрозділів підприємства
2.1. Виробнича програма та її обґрунтування
Виробнича програма підрозділів основного виробництва – це сукупність продукції певної номенклатури і асортименту, яка має бути виготовлена у плановому періоді у визначених обсягах згідно зі спеціалізацією та виробничою потужністю цих підрозділів. Виробнича програма є надзвичайно важливим розділом плану роботи підприємства та його підрозділів, оскільки вона виражає зміст їх основної діяльності та засоби досягнення стратегічної мети.
З метою чіткого взаємоузгодження виробничі завдання цехам у натуральному виразі розробляються в порядку, зворотному до послідовності технологічного процесу. У плановому завданні кожного цеху враховуються поставки продукції цехам-споживачам, на склад готової продукції і можлива заміна незавершеного виробництва з метою підтримання його величини на нормативному рівні. Цей загальний порядок розроблення виробничої програми цехів можна подати так:
Nв = Nп + Nс + Nн – Nф ,
Де Nв – плановий випуск виробів у натуральному виразі в певному цеху;
Nп – поставка виробів наступним за технологічним маршрутом цехам-споживачам;
Nс – поставка виробів на склад готової продукції;
Nн, Nф – відповідно нормативний і фактичний міжцеховий запас цього виробу.
Наприклад, в 2005 року планувалася:
поставка ватину ватинною дільницею на склад готової продукції – 200 тис. м, а цеху по випуску товарів широкого народного споживання потрібно було поставити 5 тис. м ватину. Крім цього слід довести фактичну величину ватину у незавершеному виробництві (36 тис.м) до нормативної (80 тис.м). Трудомісткість 100 м ватину: 5,2 машино-годин, 2,4 людино-години. Кількість обслуговуючих виробників складає 5% від кількості основних робітників. Необхідна кількість ремонтників розраховується виходячи з того, що на один ремонтник може обслуговувати за зміну 5 станків. Протягом року підприємство працювало 252 дні у дві зміни по 8 годин. Втрати робочого часу працівниками складають 4%, коефіцієнт використання режимного фонду складає 0,94, а коефіцієнт виконання норм 1,0.
Отже:
1) Плановий випуск =200000+5000+80000-36000=249000 (м)
2) Максимальний фонд робочого часу 1 обладнання = 252*8*2 = 4032 маш-год
3) Ефективний фонд робочого часу 1 обладнання = 4032*0,94=3790,08 маш-год
4)Необхідна кількість обладнання = (2490*5,2)/3790,08 = 3,4 = 3 од. обл.
5) Ефективний фонд робочого часу 1 працівника = 252*8*0,96 = 1935 люд-год
6) Необхідна кількість основних працівників = (2490*2,4)/(1935*1,0) =3,09 = 3 чол.
7) Необхідна кількість обслуговуючих робітників = 11* 0,05 = 1 чол.
8) Необхідна кількість ремонтників = 3/5=0,6 = 1 чол.
2.2. Планування виробничої собівартості
При плануванні собівартості слід розрізняти собівартість окремих виробів (калькуляції) і собівартість загального обсягу готової продукції. Планування собівартості здійснюється знизу вверх, починаючи з місць витрат і центрів відповідальності. Закінчується цей процес складанням загального кошторису підприємства і визначенням собівартості продукції.
§ Виробнича собівартість – це всі витрати, пов’язані з виробництвом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.
Для забезпечення беззбиткової виробничо-господарської діяльності підприємства ці витрати мають плануватись так, щоб вони відшкодовуватись за рахунок доходу від