видом господарської діяльності і характером операцій фірми поділяються на: промислові, сільськогосподарські, агропромислові, торговельні, будівельні, транспортні, страхові, інжинірингові, лізингові й інші.
Промислові кампанії складають одну із самих численних груп До їхнього числа відносяться фірми, у яких 50% обороту і більше складає продукція їхніх власних підприємств.
За характером власності фірми поділяються на: державні державно-приватні, приватні.
За приналежністю капіталу фірми поділяються на: національні, змішані, міжнародні.
2. Організаційний етап:
Ш встановлення контакту з потенційними контрагентами;
Ш підготовка і проведення переговорів;
Ш укладання контракту.
Після вибору іноземного контрагента, необхідно установити з чим контакт, тобто провести роботу з підготовки до укладання угоди.
Процедура підготовки експортної угоди.
У процесі підготовки експортної угоди продавець може використовувати різні способи встановлення контактів з потенційними покупцями:
Ш направити пропозицію (оферту) безпосередньо одному чи декільком можливим іноземним покупцям;
Ш прийняти і підтвердити замовлення покупця;
Ш направити покупцю пропозицію у відповідь на його запитання із указівкою конкретних умов майбутнього контракту чи проформою контракту;
Ш прийняти участь в торгах;
Ш прийняти участь у виставках і ярмарках;
Ш зробити рекламне оголошення в засобах масової інформації, каталогах, проспектах.
3. Виконавчий етап:
Ш підготовка товару до відвантаження (експортером) і підготовка до прийому товару (імпортером);
Ш укладання допоміжних контрактів (страхових, транспортних, і т.п.);
Ш врегулювання суперечок:
Ш здійснення розрахунків.
Світова практика свідчить, що виробничі фірми або підприємства, маючи на меті реалізацію своєї продукції на міжнародному ринку, можуть обирати різні методи організації зовнішньоторговельної діяльності. Такий вибір залежить від багатьох чинників, зокрема: масштабів виробництва фірми та характеру продукції, що випускається; особливих рис регіональних ринків, на яких реалізується продукція; глибини участі підприємства у міжнародному поділі праці; специфічного методу реалізації товарів або послуг на зовнішньому ринку, що е традиційним для цієї товарної групи або був обраний керівництвом даного підприємства, тощо. Тому під методом міжнародної торгівлі слід розуміти організаційну форму та порядок здійснення зовнішньоторговельної операції.
Усі численні методи організації зовнішньоторговельної діяльності об'єднуються у дві великі групи.
Першу з цих груп (прямий метод) утворюють ті форми, що реалізуються самими компаніями та підприємствами, які зазвичай мають достатній рівень фінансових активів для створення й утримання власного зовнішньоторговельного апарату, що складається зі спеціалізованих служб та органів, виконуючих організаційні, кредитно-розрахункові, транспортні, рекламні, аналітичні та Інші зовнішньоторговельні функції. Такі компанії реалізують свою продукцію на зарубіжних ринках через створені там філії і дочірні фірми, які на світовому ринку мають статус оптових або роздрібних підприємств, а їх функціональні завдання, права та обов'язки визначаються за домовленістю Із засновниками. Серед переваг організації зовнішньої торгівлі навпрямки слід виокремити такі:*
можливість економії фінансових ресурсів за рахунок скорочення витрат на суму комісійної винагороди посереднику;*
зниження ризику та залежності результатів комерційної діяльності від можливої недобросовісності чи недостатньої компетентності посередницької організації;*
використання переваг безпосереднього контакту зі споживачами та можливість отримання інформації про стан і тенденції розвитку ринку шляхом організації маркетингової діяльності на зарубіжному ринку.
У той же час застосування цього методу торгівлі передбачає наявність високої комерційної кваліфікації персоналу та торговельного досвіду кампанії в цілому. У противному разі фінансові витрати підприємства не тільки не скоротяться, але й можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля порівняно з внутрішньою є ризикованішою, що зумовлено відмінностями економічних, правових та соціальних умов у різних країнах, їх традиціями та звичаями, а також великими відстанями між торговельними партнерами. У результаті для проведення міжнародних торговельних операцій буває доцільно залучати посередників.
До другої групи методів (непряма торгівля, або непрямий метод) входить:*
торгівля через посередників (торговельні компанії та інші посередницькі фірми);*
торгівля через організовані товарні ринки, тобто через міжнародні товарні біржі, тендери (торги), аукціони та виставки/ярмарки.
Торгівля через посередників використовується, як правило, середніми та малими підприємствами, до яких також належать різного типу товариства, які для здійснення зовнішньоекономічної діяльності в своїй управлінській структурі створюють так званий вмонтований експортний .відділ. Такий відділ складається з двох-трьох співробітників, які займаються підготовкою зовнішньоторговельних контрактів, митною, кредитною та іншою необхідною документацією, а самі угоди купівлі-продажу товарів здійснюють через торговельних посередників.
Як при експорті, так і при імпорті товарів і послуг розподіл може здійснюватися безпосередньо між виробником і споживачем (пряма торгівля), або через одне чи кілька зовнішньоторговельних підприємств, що виступають торговельним посередником (непряма торгівля, торгівля через посередників). При торгівлі через посередників прийнято говорити про прямий експорт та прямий імпорт. Загальноприйнятим вирішальним критерієм при цьому є той факт, що при прямому експорті/імпорті внутрішній (національний) торговельний посередник не бере участі в операції купівлі-продажу.
Торгівля через організовані товарні ринки також належить до непрямої торгівлі, але посередниками між експортерами (виробниками, посередницькими фірмами) та імпортерами (споживачами, іншими посередницькими фірмами) є організовані товарні ринки — міжнародні товарні біржі, міжнародні тендери (торги), міжнародні аукціони та міжнародні виставки/ярмарки. Це спеціально створені (організовані) ринки певних товарів, де у заздалегідь визначений час реалізують свої торговельні Інтереси продавці, формуючи пропозицію товару, та покупці, представляючи попит на неї.
РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ «ІВАНО-ФРАНКІВСЬЦЕМЕНТ»
3.1 Економічні показники діяльності ВАТ “Івано-Франківськцемент”
Господарська діяльність підприємства визначається за допомогою системи показників, які характеризують досягнутий рівень виробництва і оцінюють результат роботи підприємства. Техніко-економічні показники діяльності підприємства дозволяють оцінити організацію виробництва, технологічний рівень, рівень продуктивності праці, ефективність матеріальних, трудових, фінансових затрат [25, с.59].
Як видно з Додатку Б, у діяльності ВАТ "Івано-Франківськцемент" спостерігався ряд як позитивних, так і негативних змін.
Перш за все спостерігається тенденція до зростання обсягів випуску продукції. Протягом цих п’яти років цей показник зріс на 48,39%, що у вартісному вираженні становить 53294,3 тис.грн. Це без сумніву є позитивним