Підготовка медичних працівників має здійснюватися згідно з державним замовленням. Особливої уваги потребує підготовка спеціалістів для первинної ланки охорони здоров'я: лікарів загальної практики (сімейних лікарів), сімейних медичних сестер, соціальних та патронажних працівників.

Недосконала система управління у сфері охорони здоров'я зумовлена передусім існуванням жорсткої адміністративно-командної системи управління галуззю охорони здоров'я, яку успадкувала Україна від радянських часів. Система управління є високоцентралізованою і в більшості випадків не враховує потреби територіальних громад, відсутнє спільне розуміння цілей і шляхів перетворень у сфері охорони здоров'я. Несправедливим по відношенню до всіх громадян України є існування відомчих систем охорони здоров'я (у тому числі в Державному управлінні справами, Академії медичних наук України) для певних категорій громадян, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету (загальних податків).

Історично склалася ситуація, коли управлінням галуззю займаються керівники з медичною освітою без достатньої підготовки в сфері управління (менеджменту, економіки і фінансів), що унеможливлює ефективне господарювання в умовах значної обмеженості ресурсів.

Відсутня як належна координація між центральним виконавчим органом державної влади (Міністерство охорони здоров'я України) та органами місцевого самоврядування у забезпеченні населення медичною допомогою, так і система ефективного управлінського обліку в галузі охорони здоров'я. Значним є обсяг статистичного і бюрократичного обліку, що займає більшу частину робочого часу не тільки у керівників, але й у лікарів-практиків. При цьому практично відсутня автоматизація та інформатизація закладів охорони здоров'я [6, c.13].

Недостатній вплив громадськості на сферу охорони здоров'я характеризується пасивністю громадян щодо процесів прийняття рішень у сфері охорони здоров'я на всіх рівнях. Держава у свою чергу має створити всі умови для розвитку громадського сектора в охороні здоров'я.

З метою залучення громадськості та інших зацікавлених сторін до діалогу, спрямованого на визначення майбутніх напрямів розвитку системи охорони здоров'я населення, пропоную створити "Національний Форум з питань здоров'я населення", запровадити на місцевому рівні діяльність громадських рад з охорони здоров'я для представлення інтересів і впливу громадськості на систему охорони здоров'я, проводити широку інформаційно-просвітницьку роботу із залученням відповідних державних і громадських інституцій, спрямовану на підвищення компетентності та обізнаності громадян щодо проблем функціонування системи охорони громадського здоров'я.

Відсутність дієвого лікарського самоврядування ставить українських лікарів в умови складної і переважно безрезультатної боротьби за власні права. Ми переконані, що створення Колегії лікарів України і закріплення її функцій на відповідному законодавчому рівні надихне лікарську громадськість працювати ефективно, бути захищеними і впевненими у майбутньому.

Чи не найважливішою залишається проблема недостатнього рівня знань та відсутності мотивації населення до здорового способу життя. Сприяння здоров'ю кожного починається з планування здорової сім'ї, здорового материнства і батьківства та корекції панівної моралі в бік здорового способу життя. На становлення здорової людини безпосередньо впливає декілька інституцій: родина дитини, дитячий садок, школа та лікар первинного відвідування (сімейний лікар).

Держава має визнати пріоритетом системи охорони здоров'я профілактичну медицину, мета якої - охорона здоров'я людини від її народження зі збереженням якісного працездатного та соціально активного довголіття. Цього неможливо досягти без створення інноваційної системи охорони здоров'я здорових шляхом структурної реорганізації та інтеграції існуючих наукових та лікувальних установ у сфері профілактичної медицини, розробки та впровадження науково обґрунтованих критеріїв оцінки стану здоров'я, відповідних організаційно-оздоровчих заходів, залучення сучасних інформаційних технологій, спрямованих на профілактику захворювань.

Проведені заходи дадуть змогу зменшити число курців до 8 на 100 осіб, зменшити кількість вживання алкоголю щороку до 1,5 л чистого спирту на душу населення на рік. Зменшимо кількість абортів на 20%, а материнську смертність - на 10%. Збільшимо кількість виявлення хворих на туберкульоз на ранніх стадіях його розвитку з проведенням адекватної терапії на 20%. Забезпечимо антиретровірусною терапією 90% хворих на СНІД. Зменшимо передання ВІЛ-інфекції від матері до дитини до 6%. Знизимо розрив між рівнем здоров'я соціально-економічних груп на 10%. Збільшимо середню тривалість життя на 1,5 року.

Серед інших галузей сфера охорони здоров'я України має одну з найбільш недосконалих та "бідних" правових баз, що регулює її діяльність.

Передусім, доцільним є проведення комплексного аналізу національного законодавства для оцінки його придатності до створення нової української системи охорони здоров'я та адаптації його до європейського законодавства.

Потрібні нові фундаментальні підходи до організації забезпечення охорони здоров'я населення, оскільки нинішня система, що успадкована ще від радянських часів, не відповідає сучасним вимогам життєдіяльності суспільства, функціонуванню державних інституцій відповідно до нового законодавства, не задовольняє потреби населення і не сприяє позитивній динаміці демографічних показників розвитку України.

Потрібно створити якісно нову систему охорони здоров'я з урахуванням позитивного досвіду вітчизняної та кращих досягнень передових країн світу. У цій системі піклування про здоров'я громадян, гарантії задоволення обґрунтованих потреб пацієнтів у необхідній медичній допомозі і забезпечення медичним працівникам гідних умов праці та життя є пріоритетом державної політики, спрямованої на відтворення народонаселення та на безпечний, гармонійний розвиток суспільства. Українська система охорони здоров'я має стати ефективною, а наша рідна Україна - країною здорових і щасливих громадян!

2. Обчислення витрат на медичні послуги

Перед лікувальними закладами, що працюють за контрактними умовами на засадах розподілу функцій постачальника та надавача медичних послуг, постає необхідність обчислювати собівартість медичних послуг. Замовники послуг, як правило, бажають знати, які саме види послуг покриваються їхньою оплатою. Відповідно, постачальникам необхідно знати собівартість цих послуг для встановлення цін на них, з також для укладання контрактів. Необхідність обчислення витрат обумовлюється також різними адміністративними потребами відділень лікарні. Розподіл коштів на товари чи послуги