За 3 роки законодавча та нормативна база у медичній галузі суттєво зміцнилася. Лише за 2005р. підготовлено 10 проектів Указів та Розпоряджень Президента, 49 постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів, які вже прийняті і реалізуються. Зараз розробляється майже 50 нових актів уряду, що визначатимуть реформаторський вектор системи охорони здоров’я.

Один із його напрямів — поетапне збільшення державних асигнувань на охорону здоров’я, їх раціоналізація та ефективне використання.

Якщо у 1998 р. видатки на охорону здоров’я з бюджетів всіх рівнів становили 3,6 мільярда гривень, в 1999 р. — 3,8, то у 2000 р. обсяги досягли 4,52 мільярда гривень, на 2001р. у проекті Державного бюджету було передбачено 5,1 мільярда, тобто видатки за ці роки послідовно зросли на 1,5 мільярда гривень.У 2005 році видатки досягли позначки - 12,6 млрд грн. Таким чином, фіксується, а не зменшується, як раніше, частка видатків на охорону здоров’я в обсягу валового національного продукту відносно 2000 р. [4, c.76].

Орієнтиром для України повинні бути середні світові витрати на медико-санітарну допомогу, які, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, становлять 8% від всесвітнього валового внутрішнього продукту. Для довідки — в країнах з низьким і середнім рівнем доходів ці витрати не перевищують 4%, Україна ж має в 2000 р. лише 2,7% [5, c.45].

За витратами на охорону здоров’я в розрахунку на 1 жителя Україна займає 111-те місце серед 191 країни та 8-ме місце серед країн колишнього Радянського Союзу. Перед Україною стоять країни Балтії, Білорусь, Росія, Молдова і навіть Вірменія з її набагато біднішими ресурсами. Посідаючи 111-те місце у світі за питомими витратами на охорону здоров’я, Україна за інтегральним критерієм Всесвітньої організації охорони здоров’я знаходиться на 60-му місці в світі. Для порівняння — при значно кращому фінансуванні Росія займає лише 100-те місце, а найближча до нас Молдова — 91-ше. Це однозначно свідчить, що в Україні матеріальні і кадрові ресурси галузі використовуються із максимально можливою ефективністю.

Однак зусилля держави та Міністерства охорони здоров’я, хокрема поки не приводять до помітного поліпшення стану здоров’я населення, адже діяльність, власне медичної галузі, як відомо, забезпечує не більше 10% його збереження.

Рівні захворюваності та смертності визначаються перш за все в комплексі немедичних причин, тому загальнодержавними є проблеми туберкульозу та СНІДу, вирішення яких неможливе без суттєвого покращання соціально-економічних умов життя. Зростає кількість хворих з хронічною патологією, з обтяжливим перебігом звичайних захворювань, що вимагають особливо витратних технологій лікування.

Для забезпечення доступності медико-санітарної допомоги в сільській місцевості протягом трьох років кількість поліклінік і амбулаторій збільшилася на 3,9%. Минулого року відкрито 86 амбулаторій, а до кінця 2006 р. планується збільшити їх кількість на 43. За останні роки в сільську місцевість було направлено понад 8,5 тис. лікарів — 60% випускників медвузів. У медичних закладах на селі збільшились обсяги телефонізації, забезпечення санітарним транспортом. До кінця поточного року повинна бути здійснена централізовану закупівлю автотранспорту за рахунок коштів Держбюджету на 10,5 мільйона гривень, це близько 500 санітарних автомобілів [1].

В даний час розпочалося реальне впровадження системи сімейної медицини. У тих регіонах, де вже діють такі інституції, відбувається скорочення відвідувань вузькопрофільних спеціалістів та зменшення викликів швидкої допомоги до 20%.

Лише цей захід дозволяє отримувати щорічну економію у розмірі близько 170 мільйонів гривень, а вивільнені кошти спрямувати на сучасні технології. Набуває більш широкого застовування програма «Цільовий принцип фінансування». Це дає можливість сконцентрувати кошти на виконання найбільш пріоритетних державних галузевих програм та комплексних заходів програмного характеру.

Серед них національні програми «Діти України», «Планування сім’ї», «Генетичний моніторинг», «Цукровий діабет», «Здоров’я літніх людей», програми імунопрофілактики та боротьби з туберкульозом, СНІДом тощо.

Завдяки комплексній дії низки програм та організації мережі сучасних відділень реанімації новонароджених вперше за роки незалежності вдалось досягти сталої тенденції до зменшення ранньої дитячої смертності з 14 на 100 тис. в 2001 до 12,8 в 2004 р., а за оперативними даними 9 місяців цей показник становить 12.

Також суттєво зменшилась і материнська смертність. Впровадження національної програми імунопрофілактики населення дозволило знизити захворюваність на керовані інфекції, охопити щепленням 96% дітей. Зараз в Україні не реєструється епідемічно-небезпечних та особливо небезпечних хвороб.

Наступного року планується 100% фінансове забезпечення потреб держави у вакцинах для профілактики інфекційних захворювань, зосередження значно більших централізованих коштів на протитуберкульозні заходи, закупівлю інсулінів та протипухлинних препаратів.

Завдяки впорядкуванню мережі та штатів, що було здійснено за останні 3 роки, змінилася на краще структура витрат, яка забезпечує безпосередньо лікувально-діагностичний процес, зменшилася частка оплати праці у загальних видатках на охорону здоров’я.

Урядом схвалена «Концепція розвитку охорони здоров’я населення України», яка буде подана на затвердження Президенту України. Це важливий стратегічний документ, який був схвалений профільним комітетом Верховної Ради.

Концепція передбачає системні зміни у сфері охорони здоров’я. У першу чергу пропонується суттєво розширити позабюджетні джерела фінансування охорони здоров’я. Серед них чільні місця будуть посідати загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, добровільне медичне страхування, кошти територіальних громад, цільові медичні збори, добровільні внески та пожертви юридичних та фізичних осіб тощо. При цьому обсяги державного фінансування також поступово зростатимуть.

Щодо фінансових проблем — МОЗ стало більш раціонально використовувати кошти Державного бюджету. Так, протягом 2005 р. проведено тендери на закупівлю лікарських засобів, виробів медичного призначення, медичного обладнання та санітарних автомобілів із застосуванням процедур відкритих та двоступеневих торгів. Це дозволило укласти контракти на закупівлю товарів та послуг на загальну суму