Дослідження операцій за своїм змістом — це засто-сування методів наукового дослідження до операційних проблем організації Послідовність застосування мето-дів дослідження операцій така. На першому етапі фахівці-управлінці ставлять завдання, тобто структуризують управлінські проблеми, формулюють перелік обме-жень і вимоги до критеріїв ефективності розв'язку їх. Другий етап ,здійснюють фахівці з дослідження операцій. Вони розробляють модель ситуації. Модель, як пра-вило, спрощує реальність, або подає її абстрактно, що дає змогу краще зрозуміти складності реальності. Спро-щення реальності за допомогою моделі відбувається скороченням кількості змінних після оцінки суттєвості впливу їх на кінцевий результат. Кількість змінних скорочують відкиданням несуттєвих і агрегуванням другорядних. Отже, у моделі залишаються найбільш суттєві змінні. Третій крок полягає у «випробуванні» моделі наданням змін кількісним значенням. Це дає змо-гу об'єктивно описати та порівняти кожну змінну і від-ношення між ними. Перевагою кількісного підходу є заміна словесних міркувань та описового аналізу моде-лями, символами та кількісними значеннями. Звичайно, моделі ситуацій, проблем та процесів управління до-сить складні, тому поштовхом до застосування їх був винахід і удосконалення комп'ютерів. Комп'ютери дали змогу дослідникам операцій сконструювати математичні моделі зростаючої складності, які досить наближені до реальності і із значною точністю описують її. Отже, кіль-кісні методи є ефективним знаряддям наукових дослі-джень в управлінні, у вирішенні практичних завдань його оптимізації.

У нашій країні дослідження операцій використову-валося в основному для розробки варіантів планових завдань. Однак такі дослідження не завжди були успіш-ними, оскільки в моделі складно було закласти суб'єк-тивні моменти, пов'язані з функціонуванням адміністративно-командної економіки. Сьогодні це перспективний напрям оптимізації управління в умовах ринкової еко-коміки.

Для сучасного стану розвитку теорії та практики менеджменту визначальним є концептуальний підхід па основі взаємного погодження принципів та інструмен-тів управління. Сучасні концепції менеджменту мож-на звести до трьох видів (підходів): процесний, систем-ний, ситуаційний.

Процесний підхід був значною віхою у розвитку уп-равлінської теорії, а його основні складові застосовуються нині в практиці управління. Вперше поняття процесного підходу було запроваджено прихильниками школи адміністративного управління, які намагалися описати функції менеджера. Однак ці функції розгля-далися авторами як незалежні одна від одної. На про-тивагу цьому, процесний підхід у нинішньому розумінні розглядає функції управління як взаємопов'язані.

Управління можна розглядати як процес, що скла-дається з серії взаємопов'язаних дій, які називаються функціями управління. В свою чергу, кожна функція управління також являє собою процес, який складається з серії взаємопов'язаних дій. Отже, процес управ-ління — це загальна сума всіх функцій управління.

На думку Анрі Файоля, якому приписують розробку цієї концепції, процес управління складається з п'яти основних функцій: передбачення (встановлення мети) , планування, організації, розпорядження, координації і контролю. В інших наукових працях з теорії управління пропонується дещо інший набір функцій: планування, організація, розпорядництво (командування), мотива-ція, керівництво, координація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прийняття рішень, добір персона-лу, представництво, ведення переговорів (укладення угод). Майже в кожній публікації з проблем управління міститься авторський перелік функцій, який хоча б чимось відрізняється від запропонованих іншими. Як правило, це пов'язано з особливостями конкретної системи управління, досліджуваної тим чи іншим автором.

Системний підхід грунтується на теорії систем, яка вперше була застосована в точних науках і в техніці, а наприкінці 50-х років – і в теорії управління.

Системний підхід до управління — це не набір правил чи принципів, якими мають керуватися управлінці, а загальний спосіб мислення і підходу щодо організації і управління. Суть системного підходу полягає у пошуку простого у складному, декомпозицією проблеми на складові частини, аж до виходу на прості запитання типу: «Є- потрібно визначити».

В основі системного розгляду управління і проблем, які виникають. у ході його здійснення, лежить поняття системи.

Система – це певна цілісність, яка складається із взаємозалежних частин (елементів), кожна з яких вносить свій внесок у характеристики цілого Автомобілі, .комп'ютери, телевізори — все це приклади систем. Отже, система складається з багатьох часині, кожна з яких працює у взаємодії з іншими, для створення цілого, що має якості, яких немає у її складових частин. Однак складові частини системи взаємозалежні. Якщо хоч одної з них не виявиться, то вся система або не буде працювати, або працюватиме неправильно.

Є два основних типи системи: закриті і відкриті Зак-рита система має жорсткі фіксовані межі, а її дії від-носно незалежні від середовища, яке оточує систему. Прикладом такої системи може бути годинник, який працює незалежно від зовнішнього середовища доти, поки в ньому заведена пружина або є інше джерело енергії.

Для відкритої системи характерна взаємодія з навко-лишнім середовищем через проникні «кордони» системи (входи і виходи) Через входи навколишнє середовище впливає на систему, а через виходи система впливає па навколишнє середовище.

Великі складні системи складаються з частий, які можна розглядати, в свою чергу, як системи Ці части-ни називаються підсистемами. Поняття підсистем має надзвичайно велике значення для управління, оскільки дає змогу створювати всередині системи необхідні структурні підрозділи для потреб управління: відділи, сектори, дільниці та ін.

При цьому підсистеми, у свого чергу, можуть скла-датися з менших підсистем (частин, елементів) Оскіль-ки вони взаємозалежні, неправильне функціонування навіть найменшої підсистеми може вплинути на систему в цілому.

Література.

1.Нємцов В.Д., Довгань Л.Є., Сімок Г.Ф. Менеджмент організацій: Навч. Посібник. – к : ТОВ “УВПК”, “ЕксОб”, 2000. – 392 с.

2.Руденко В.Д., Макарчик О.М., Патланжоглу М.О. Практичний курс інформатики / За ред. Мадзігона В.М. – к.: Фенікс, 2000. – 304 с.

3.В.М. Беспалов, А.Ю. Вакула, А.М. Гострик, Інформатика