Відповідно до сформульованої мети завданнями кур-су є:

опанування теоретичними основами менеджменту і навичками застосування цих знань у практичній діяль-ності;

вивчення організаційної структури управління коопе-ративним господарством та проблем її оптимізації в умовах ринкових взаємовідносин у народному госпо-дарстві;

оволодіння методами сучасного менеджменту;

вивчення змісту процесу управління споживчою ко-операцією і окремими галузями діяльності її.

Курс менеджменту для студентів вищих кооператив-них навчальних закладів грунтується па трьох складо-вих елементах:

управлінських аспектах фундаментальних суспільних наук, у межах яких досліджуються проблеми управлін-ня суспільним виробництвом {економічна теорія, філо-софія, макроекономіка), а також наук, що досліджують загальні закони управління (кібернетика, теорія систем та ін.);

конкретних науках про окремі сторони і функції управління (економіка підприємства, комерційна ді-яльність, маркетинг та ін.);

теорії кооперативного менеджменту, яка досліджує власні закономірності управління громадсько-масового і господарською діяльністю споживчої кооперації.

Наука управління суспільним виробництвом, части-ною якої є управління кооперативним господарством, виникла на межі суспільних наук та прикладних сфер знань і на відміну від інших наук досліджує та розроб-ляє шляхи комплексного впливу на суспільне вироб-ництво, не підміняючи при цьому зазначені науки, а об'єднуючи їхні методи на основі аналізу і синтезу еле-ментів системи управління.

Оскільки відносини управління виникають між людь-ми в процесі виробничої діяльності, вони по своїй суті є суспільними. Тому менеджмент як наука належить до класу економіко-організаційних наук.

Предметом (об'єктом вивчення) науки управління (менеджменту) є суспільні відносини, що виникають між людьми у процесі виробництва, обміну та спожи-вання матеріальних благ (послуг) з приводу погоджен-ня та координації спільних дій для досягнення окрес-лених цілей, тобто відносини управління. Відносини управління виступають похідними від виробничих, еко-номічних відносин людей, є надбудовного категорією над економічним базисом. Характер відносин управлін-ня, процеси формування і розвитку їх, зумовлені харак-тером виробничих відносин та формами власності на за-соби виробництва

Управління кооперативним господарством (коопера-тивний менеджмент) є складовою частиною управління суспільним виробництвом, а його предметом є відносини управління, що виникають у різних галузях, ланках і на різних рівнях споживчої кооперації, а також закони і закономірності розвитку їх. Оволодіння наукою менедж-менту озброює органи управління знаннями, що забез-печують можливість розробки науково обгрунтованих форм, методів, прийомів, систем управління, а також рекомендацій для вирішення конкретних організаційно-управлінських проблем.

Загальним методом менеджменту як науки є діалек-тичний підхід, що дав змогу правильно вирішувати пи-тання удосконалення форм та методів управління ви-робництвом в умовах мінливих економічних ситуацій, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв'язків системи управління. Це здійснюється за допо-могою методів спостереження, моделювання, аналізу, синтезу та узагальнення, індукції і дедукції та ін.

Спеціальні методи пізнання поділяють на дві групи: а) методи збирання та первинної обробки конкретних даних (інформації). Це різноманітні прийоми та фор-ми анкетування, інтерв'ю, вибірка статистичних та ін-ших даних, групування їх, побудова динамічних рядів, графічних зображень, розрахунок середніх. Важливу роль у досягненні надійних кінцевих результатів віді-грає якість звітності, анкет, достовірність заповнення (змісту) їх;

б) методи вивчення, оцінки та узагальнення добутої інформації з погляду управлінських відносин (підготов-ка рішень, характеристика кадрів управління, узагаль-нення передового досвіду, стимулювання праці та ін.). До найбільш поширених методів наукових досліджень в управлінні належать перехід від вивчення конкретних фактів і цифр до узагальнення та виявлення найбільш суттєвих причинно-наслідкових зв'язків усередині самої системи управління, а також між цією системою і соціально-економічними процесами, що перебувають під впливом її; оцінка форми таких зв'язків, класифікація факторів, які стимулюють або, навпаки, гальмують вплив на розвиток їх, що відповідно позначається на кінцевих результатах. Останнім часом значного поширен-ня набули математичні методи балансових, оптимізаційних та інших розрахунків, а також економіко-математичне моделювання, яке дає змогу досить точно від-творити основні якісні та кількісні характеристики поведінки (розвитку) суб'єкта і об'єкта управління у відносно простому та зручному для аналізу вигляді. Використання математичних методів та моделей у по-єднанні з швидкодіючою технікою (ЕОМ, міні ЕОМ та ін.) значно підвищує ефективність і продуктивність пра-ці вчених, скорочує строки проведення досліджень, під-вищує точність і надійність висновків. Широко застосо-вуються економічні експерименти, які дають можливість перевіряти на практиці та уточнювати теоретичні роз-робки і гіпотези про нові методи і форми управління, перш ніж поширювати їх на всю господарську систему.

Комплексний підхід передбачає вивчення досліджу-ваних явищ в їх зв'язку з різними методами, які засто-совуються не тільки цією, а й іншими науками, що вивча-ють ці самі явища.

Системно-структурний підхід полягає, з одного боку, у розгляді управлінської системи, тобто всієї сукупності управлінсько-організаційних зв'язків як єдиного дина-мічно розвиненого організму, а з другого, у поділі його на структурні елементи, ланки з метою вивчення суті, місця і ролі кожного з них у системі взаємодії з іншими елементами. У ході системно-структурного аналізу роз-криваються причинно-наслідкові зв'язки між елемента-ми системи та закономірності розвитку її.

Отже, метод менеджменту як науки управління фор-мується синтезом загальнонаукового діалектичного ме-тоду дослідження і специфічних методів, пов'язаних з менеджментом наук.

Вперше інтерес до управління, як до науки, з'явився у 1911 р., після виходу у світ книги Ф. У. Тейлора «Прин-ципи наукового управління». З цього моменту управ-ління визнане як наука і самостійна сфера досліджень. Але розуміння того, що організацією можна управляти систематизовано і таким чином ефективно досягати її цілей, виникло не з публікацією зазначеної книги. Ро-зуміння потреби наукового підходу до управління роз-вішалося, починаючи