Дуже часто різного роду пропозиції звернені не до якоїсь конкретної особи, а до широкого загалу. Через це постає питання про правові наслідки так званої публічної оферти. Вирішення цього питання в різних країнах має свої особливості.

3.2 Порядок укладення договору міжнародної купівлі-продажу

товарів

Найпоширенішим видом зовнішньоекономічних договорів (контрактів) є міжнародний договір купівлі-продажу. Його укладення регламентується законодавством України та міжнародними договорами. Одним з таких є Віденська конвенція про міжнародний договір купівлі-продажу 1980 р., учасницею якої Україна стала з 1 лютого 1991 р. (далі - Віденська конвенція 1980 р.). Набув чинність з 1 січня 1988 р., вона змінила Гаазьку конвенцію про єдиний закон щодо укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів 1964 р. та Гаазьку конвенцію про міжнародну купівлю-продаж товарів 1964 р.

Прийняття Віденської конвенції 1980 р. було зумовлене необхідністю об'єднати принципи романо-німецької та англо-американської правових систем в одному міжнародному документі, потребою сприяти дружнім відносинам держав, застосувавши уніфіковані норми. Конвенція не впливає надію інших міжнародних договорів, які регулюють зовнішньоторговельні відносини. Вона визначає юридичне поняття договору міжнародної купівлі-продажу товарів; зміст основних прав і обов'язків продавця та покупця; регламентує відповідальність за порушення контрактних зобов'язань.

Віденська конвенція 1980 р. поширюється на договори, в яких комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах: якщо ці держави є договірними державами або якщо відповідно до норм міжнародного приватного права застосовується право договірної держави.

Та обставина, що комерційні підприємства сторін знаходяться у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з таких, що мали місце до чи в момент його укладення ділових відносин чи обміну інформацією між сторонами. Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговий статус, ні цивільний чи торговий характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовуваності Віденської конвенції 1980 р.

Конвенція не застосовується до продажу товарів: 1)які набуваються для особистого, сімейного або домашнього вжитку, за винятком випадків, коли продавець у будь-який час чи у момент укладення договору не знав чи не повинен був знати, що товари набуваються для такого використання; 2) з аукціону; 3) в порядку виконавчого провадження або іншим способом відповідно до закону; 4) фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та грошей; 5) суден водного та повітряного транспорту, а також суден на повітряній подушці; 6) електроенергії. Норми Конвенції не застосовують також до договорів: І) на поставку товарів, які слід виготовити, якщо сторона-замовник зобов'язується поставити значну частину матеріалів, необхідних для виготовлення таких товарів; 2)у яких обов'язки сторони, що поставляє товари, полягають переважно у виконанні роботи чи наданні інших послуг.

Регулюючи порядок укладення договору купівлі-продажу, права й обов'язки продавця і покупця, які виникають з такого договору, Конвенція не торкається: 1) дійсності самого договору або окремих його частин, а також звичаїв; 2) регулювання питань власності на проданий товар; 3) регламентації відповідальності продавця за шкоду, заподіяну товаром здоров'ю особи чи її смертю.

Для Віденської конвенції 1980 р. характерною є диспозитивність. Вона виявляється у широкій автономії волі сторін, які за взаємною згодою можуть застосовувати цю Конвенцію повністю чи частково. Диспозитивнії Конвенції виявляється й у тому, що поле її застосування може бути обмежене використанням державою-учасницею заяв та застережень, чим і скористались при її ратифікації Аргентина, Данія, Китай, Норвегія, США, Угорщина, Україна, Фінляндія, Швеція. Відповідно до одного із застережень України для угод, укладених суб'єктами підприємницької діяльності з місцезнаходженням в Україні, обов'язковою є письмова форма незалежно від місця їх здійснення. Письмовою формою у розумінні цієї Конвенції , зокрема, повідомлення телеграфом та телетайпом. Для держав, які не зробили застереження стосовно форми договору, чинною є ст. 1 і Конвенції, яка допускає як усну, так і письмову форму укладення чи підтвердження договору, а також використання будь-яких засобів у тому числі й показів свідків для доказування договору купівлі-продажу.

Важливе значення мають норми Конвенції, що визначають порядок укладення договору купівлі-продажу. Адже договори можуть укладатися між так званими «відсутніми сторонами» шляхом листування, обміну телеграмами, телефаксами тощо. Найскладнішим у цьому випадку вважається питання про визначення місця укладення контракту, тобто моменту, коли зобов'язання сторін набуватимуть для них юридичного значення.

Віденська конвенція 1980 р. регулює укладення договорів купівлі-продажу шляхом обміну офертою та акцептом. Офертою вважається пропозиція про укладення договору, адресована одній або декільком конкретним особам. Вона повинна бути достатньо визначена та виражати намір оферента бути зобов'язаним у випадку акцепта. Пропозиція є достатньо визначеною, якщо в ній названо товар, встановлюється у прямій чи непрямій формі його кількість та ціна або передбачено порядок їх визначення.

Акцептом вважається заява або інша поведінка адресата оферти, які виражають згоду з офертою. Відповідь на оферту не повинна містити додаткових умов, обмеження чи зміну умов договору, інакше така відповідь буде зустрічною офертою. Додатковими чи відмінними умовами можуть бути пропозиції стосовно ціни, порядку платежів, якості та кількості товару, місця та строків поставки, обсягу майнової відповідальності, порядку розгляду спорів.

Відповідно до Конвенції оферта може бути звичайна (відзивна) або безвідзивна. Оферта може бути відзивна:

1)