право частково або в повному обсязі відмовитися від задоволення відповід-них вимог покупця, якщо продавець доведе, що невиконання покуп-цем обов'язку повідомити продавця про порушення умов договору ку-півлі-продажу спричинило неможливість задоволення його вимог або спричинить для продавця витрати, що перевищують його витрати у разі своєчасного повідомлення про порушення умов договору.
Якщо продавець знав або міг знати про те, що переданий покуп-цеві товар не відповідає умовам договору купівлі-продажу, він не має права посилатися на те, що не одержав від покупця повідомлен-ня про порушення умов договору, та на наслідки невиконання по-купцем цього обов'язку.
Істотною умовою договорів купівлі-продажу є ціна — певна гро-шова сума, сплачувана покупцем за отриману від продавця річ.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, що ви-значається відповідно до ст. 632 ЦК України, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного зако-нодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійс-нення платежу. Платіж може бути проведений готівкою або у безго-тівковому порядку через банк.
Якщо ціну встановлено залежно від ваги товару, вона визнача-ється за вагою нетто, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. У разі, коли договором купівлі-продажу встановлено, що ціна товару підлягає зміні залежно від показників, що зумовлюють ціну товару (собівартість, затрати тощо), але при цьому не визначе-но способу її перегляду, ціна визначається виходячи із співвідно-шення цих показників на момент укладення договору і на момент передання товару.
У разі, якщо продавець прострочив виконання обов'язку щодо передання товару, ціна визначається виходячи зі співвідношення цих показників на момент укладення договору і на день передання товару, встановлений у договорі, а якщо такий день не встановле-ний договором, — на день, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України.
Продаж майна провадиться за цінами, що визначаються сторона-ми, якщо інше не передбачено законодавчими актами. Закон Украї-ни «Про ціни і ціноутворення» визначає основні принципи встано-влення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території країни. Цей Закон поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності. Забез-печення державної політики цін здійснює Кабінет Міністрів Украї-ни, що визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які встанов-люються державні фіксовані та регульовані ціни, що затверджують-ся відповідними органами державного управління; визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлен-ня і застосування цін, а також — контролю за цінами [15].
Є три види цін: вільні, державні фіксовані та регульовані. Дер-жавні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ре-сурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне становище на ринку. Державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються державними органами України.
Вся необґрунтовано одержана підприємством, організацією сума виручки внаслідок порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядко-ваності підприємства, організації. Крім того, в позабюджетні фонди місцевих Рад стягується штраф у двократному розмірі необґрунто-вано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням су-ду (господарського суду).
Підприємства, організації та інші юридичні або фізичні особи мають право оскаржити в господарському суді порушення цін з бо-ку державних органів, підприємств, організацій, кооперативів та інших юридичних або фізичних осіб і вимагати відшкодування за-вданих їм збитків у випадках реалізації товарів та послуг з пору-шенням вимог чинного законодавства.
1.2 Види договору купівлі-продажу
Поряд із загальними правилами існують певні особливості при укладенні окремих видів договору купівлі-продажу.
Існує кілька видів договору купівлі-продажу, кожний із яких має певну специфіку.
До них належать:
—
роздрібної купівлі-продажу;
—
договір купівлі-продажу на біржах і аукціонах;
—
договір купівлі-продажу майна в процесі приватизації;—
деривативи (форвардний, ф'ючерсний та опціонний догово-ри купівлі-продажу);
—
зовнішньоекономічний договір купівлі-продажу;
—
договір купівлі-продажу земельних ділянок.
Крім того, специфічними різновидами договору купівлі-прода-жу слід вважати договори поставки та контрактації сільськогоспо-дарської продукції.
Купівлю-продаж на біржах і аукціонах регулюють закони Украї-ни "Про товарну біржу", "Про цінні папери і фондову біржу" тощо [10].
Поряд із правилами купівлі-продажу, що діють стосовно всіх видів майна, спеціальні правила передбачені для окремих видів майна.
Зокрема, купівлю-продаж державного майна в процесі приватизації регулюють закони України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу прива-тизацію)".
Договір купівлі-продажу об'єкта приватизації, укладений із по-рушенням вимог чинного законодавства, визнається недійсним.
1.3 Сторони у договорі купівлі-продажу
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте це жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів [5].
Сторонами договору купівлі-продажу є фізичні особи та юридичні особи. Зазначені суб’єкти можуть виступати як продавцями , так і покупцями в договорі. Продавцем за договором може бути власник майна або уповноважена ним особа за винятком прямо передбачених законом. Законодавець не встановлює спеціальних правових вимог щодо суб’єктного складу.
Якщо продаж товарів здійснюється як підприємницька діяльність, тобто як систематична, на власний ризик діяльність з метою одержання прибутку, то суб’єкт такої діяльності