У довідці вказується:

- для приватизованих житлових приміщень - хто проживав у житловому приміщенні на момент приватизації і хто проживає в даний час;

- для житлових приміщень, придбаних іншим способом - хто проживає в даний час.

Ці зведення необхідно знати для того, щоб визначити - хто, крім власника вправі претендувати на користування житловим приміщенням [21].

У законодавстві передбачено порівняно небагато випадків, коли необхідне спеціальне оформлення договірних відносин купівлі-продажу. Зокрема, за статтею 227 ЦК України договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідче-ний, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст.47 ЦК України).

Такий договір має бути зареєстрований у виконавчому комі-теті місцевої Ради народних депутатів. Реєстрація договору купівлі-продажу жилого будинку, яку безпосередньо здійсню-ють бюро технічної інвентаризації, має переважно адміністра-тивно-правове значення, а її відсутність не тягне за собою недійсність нотаріально посвідченої угоди купівлі-продажу.

Як відомо, об'єктами права власності громадян з недавнього часу можуть бути також квартири. Так, ще Постановою Ради Міністрів СРСР від 2 грудня 1988 р. «Про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадсь-кого житлового фонду» було вперше за період існування СРСР дозволено громадянам набувати за договором купівлі-продажу в особисту власність квартири в будинках державного і громадсь-кого фонду. На такі договори Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 19 травня 1989 р. «Про затвердження Поло-ження про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утри-мання і ремонт» (втратила чинність), було поширене пра-вило про їх нотаріальне посвідчення.

Відповідно до Закону Ук-раїни «Про приватизацію державного житлового фонду”, прий-нятого 19 червня 1992 р., одержання громадянами державного житла в порядку приватизації, безоплатно чи з доплатою, оформ-ляється Свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріаль-ного посвідчення (п.5 ст.8).

Згідно із статтею 15 Закону України «Про власність» кожному наймачеві жилого приміщення в будинку державного чи гро-мадського фонду та членам його сім'ї було надано право прид-бати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх ви-купу або на інших підставах, передбачених законодавством. Не-зважаючи на застосування в Законі терміну «викуп», фактично законодавець мав на увазі придбання такого житла на умовах договору купівлі-продажу, для якого необхідне відповідне нота-ріальне посвідчення. Нині у зв'язку із здійсненням в Україні приватизації державного та громадського житлового фонду ви-куп втратив своє первісне значення.

За Законами України «Про приватизацію майна державних підприємств» і «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) договори купівлі-продажу дер-жавного майна підлягають нотаріальному посвідченню з наступ-ною реєстрацією виконкомом Ради народних депутатів протя-гом місяця з дня його укладення (за першим Законом) або місце-вою Радою народних депутатів (за другим Законом).

Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України земельні ділянки також можуть бути у приватній або колективній власності. Так, громадянам надаються з державного земельного фонду ділянки у власність для ведення селянського (фермерського) господарства у встановлених межах безоплатно, а понад ці межі — за договором купівлі-продажу з посвідченням у нотаріально-му порядку. Однак для укладення такого договору повинно бути прийняте відповідною Радою народних депутатів рішення з цьо-го питання. Придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, проводиться лише за но-таріально посвідченим договором купівлі-продажу. В обох ви-падках договір купівлі-продажу земельної ділянки і документ про сплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділян-ки в натурі і видачі державного акта на право власності.

Недодержання форми договору купівлі-продажу та інших ви-мог до його оформлення тягне за собою наслідки, визначені за-гальними правилами цивільного права, якщо інше не передба-чено спеціальним законом [8].

2.2 Купівля - продаж в зовнішньоторговельному обігу

Міжнародне економічне співробітництво в сучасних умовах є великим стимулом розвитку світової економіки. Зовнішня торгівля всіх країн збільшується значно скоріше на відміну їх сукупного національного продукту. Зараз неможливо уявити країну, народне господарство якої розвивалось би без її участі в світовому господарчому обміні; від ступеню інтеграції економіки в міжнародний розподіл праці залежить рівень промислового та сільськогосподарчого виробництва. Активізація зовнішньоекономічних зв’язків стала однією з головних вимог функціонування економічного комплексу країн на сучасному етапі - із залученням найновіших досягнень науки і техніки, здатних забезпечити інтенсивний розвиток промислового та сільськогосподарчого виробництва.

Способом здійснення комерційних операцій в більшості видів співробітництва являються зовнішньоекономічні угоди, при укладенні яких виникають конкретні права та обов’язки цивільно-правового характеру для сторін, що є суб’єктами угоди. Серед цих угод центральне місце посідає договір купівлі – продажу [46,С.292].

Зовнішньоекономічний договір (контракт) - є матеріально оформлена угода двох чи більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та інших іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності (ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16.04.1991 року № 959- XII, в подальшому - Закон). Він укладається лише у письмовій формі суб’єктами, здатними до його укладення відповідно до законодавства України або місця укладення договору (контракту).

Загалом зовнішньоекономічні угоди укладаються відповідно до законодавства України та міжнародних угод, міжнародних звичаїв, рекомендацій міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі законодавством України.

Всі суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь - які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. Втручання державних органів