рахунку клієнта за 6 місяців визначається шляхом обчислення середнього кредитного обороту по поточному рахунку за 6 місяців, на кількість місяців. До встановлення ліміту овердрафту доцільно підходити диференційовано, залежно від ступеню надійності та класифікації позичальника.
Банку доцільно щомісячно переглядати ліміт овердрафту залежно від зміни обсягів обороту за кредитом поточного рахунку. Так, при зміні обсягів оборотів за минулий місяць більше, ніж на 30% від середньомісячного кредитового обороту, що розраховувався за попередній місяць бажано змінювати розмір ліміту.
Відсоткова ставка встановлюється індивідуально для кожного позичальника і є договірною. При кредитуванні у формі овердрафту вона встановлюється залежно від таких факторів:
а) джерел надходження грошових коштів, необхідних для кредитування;
б) вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу;
в) вартості послуг банку при наданні такого виду позики;
г) ризику, якому піддається банк при такій формі обслуговування;
д) зміни кон'юнктури ринку ресурсів і ставки НБУ.
Відсотки за овердрафтом можуть розраховуватись щоденно на суму, дебетового залишку коштів на рахунку або щомісяця, виходячи з фактичної кількості днів користування овердрафтом та фактичних залишків на рахунку овердрафту. Саме тому овердрафт є однією з найдешевших форм залучення коштів, оскільки клієнт сплачує відсотки тільки за ті кошти, які він узяв у борг і використав; йому не потрібно платити відсотки за позичені кошти для того, щоб вони лежали без руху на іншому рахунку [10, с. 152].
Всі наведенні вище умови кредитування у формі овердрафту детально описуються в договорі, що укладається між банком і клієнтом. Рішення про кредитування на умовах овердрафту приймається Кредитним Комітетом відповідної установи банку в межах граничних розмірів, встановлених Правлінням банку, за умови наявності кредитних ресурсів.
На сучасному етапі розвитку нашої держави все більшого значення набуває використання таких видів кредитування, як факторинг, форфейтинг, іпотечне та лізингове кредитування.
Нерухомість завжди цінувалась у банківській справі як надійна гарантія повернення позики. Застава землі і нерухомого майна для отримання в банку довгострокового кредиту називається іпотекою. Іпотечний кредит — це особлива форма кредиту, пов'язана з наданням позик під заставу нерухомого майна — землі, виробничих або житлових будівель тощо. Іпотечні позики надаються на довгостроковій основі. Іпотечний кредит стає можливим лише за умови приватної власності на землю і нерухомість.
Іпотека — це вид застави нерухомого майна (землі, підприємств, споруд, будов, інших об'єктів,) з метою отримання грошової позики. У випадку несплати позики закладена нерухомість продається, а з вирученої суми погашається заборгованість кредитору. Предметом іпотеки може бути майно, пов'язане із землею — будівля, споруда, квартира, підприємство (його структурні підрозділи) як цілісний майновий комплекс. На практиці в процесі іпотечного кредитування часто виникають проблеми з реалізацією нерухомості, оскільки вона не відноситься до розряду високоліквідних активів. У зв'язку із довгостроковим характером іпотечного кредиту також виникають складні проблеми з визначенням вартості нерухомого майна.
Суб'єктами іпотечного кредиту є:—
кредитори з іпотеки — іпотечні банки або спеціалізовані іпотечні компанії, а також універсальні комерційні банки;—
позичальники — юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичальника.
Розмір іпотечного кредиту визначається у вигляді частини вартості об'єкта іпотеки. Ця обставина дозволяє навіть отримувати під заставу одного й того самого нерухомого майна додаткові іпотечні позики. Заставне майно залишається у позичальника, який продовжує його експлуатувати, тобто зберігає своє право власника.
Основними документами, що, як правило, використовуються на практиці при оформленні іпотечного кредиту, є:
- іпотечне зобов'язання, що видається позичальником кредиторові на потвердження його (кредитора) переважного права на задоволення грошових претензій з вартості заставленого майна в разі невиконання позичальником свого зобов'язання, забезпеченого заставою майна;
- закладний лист — довготерміновий цінний папір, що випускається іпотечними банками під заставу земельних ділянок, будівель та іншого нерухомого майна; він забезпечує доход у формі відсотків.
У зв'язку з тим, що для іпотечного кредиту типовим є невисока ліквідність його об'єкта, важливе значення має страхування позик і формування вторинного ринку іпотек. Іпотечне зобов'язання стає цінним папером, який залучається на фінансовий ринок. Іпотечні банки тим самим отримують можливість проводити рефінансування за допомогою механізму вторинного ринку. Позики під нерухомість підлягають погашенню на умовах розстрочки платежу і зі сплатою відсотків. Відсотки за іпотечними позиками мають ту властивість, що їх величина залежить від територіального розміщення нерухомого майна. Підвищення ставки відсотка за іпотечними позиками пов'язано із зростанням ризику знецінення капіталу, що впливає на діяльність кредиторів. Зрозуміло, що підвищення відсоткових ставок і збільшення розміру первинного внеску звужує сферу застосування іпотечного кредиту, оскільки це погіршує умови користування ним для позичальників.
У зв'язку із розвитком іпотечного кредитування формується окремий іпотечний фінансовий ринок, головним інструментом якого є іпотечні облігації — довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухомістю і приносять сталий відсоток. Емітентами іпотечних облігацій є, як правило, торговельно-промислові корпорації, які на основі випуску цих цінних паперів можуть формувати капітал для фінансування великих будівельних проектів.
Необхідною умовою надання іпотечного кредиту є пред'явлення позичальником в банк документів, які потверджують його право власника на майно, що виступає як забезпечення позики.
Однією з найважливіших економічних проблем іпотечного кредитування є точна й правильна вартісна оцінка заставленої нерухомості. У разі занадто високої оцінки землі та нерухомості у діяльності іпотечних банків можуть виникати фінансові труднощі [14].
На ринку існують економічні суб'єкти, яким невигідно або нереально залучати кредитні засоби для купівлі активів або розширення обсягів діяльності. Лізинговий кредит — це кредитні відносини між юридичними особами,