6)схеми посадових окладів ;

7)надбавки і доплати, що перевищують розміри, встановлені законодавством, а також додаткові види надбавок і доплат ;

8)премії , що входять до системи оплати праці , види і розміри матеріального заохочення ;

9)компенсаційні і гарантійні виплати .

Потрібно відмітити, що до змісту колективного договору включаються як норми оплати праці, встановлені законодавством і угодами, так і норми підвищеної оплати. Перша група норм носить інформаційний характер, друга – і є власне локальними правовими нормами конкретного підприємства .

Згідно ст. 26 Закону України «Про підприємства в Україні» підприємство здійснює, крім виробничої діяльності, також і діяльність соціальну . Природно, вона реалізується за рахунок прибутку підприємства. Ця сфера включає різного роду матеріальні виплати (як у грошовій , так і в натуральній формі) не тільки працівникам підприємства , а також і колишнім працівникам – пенсіонерам , ветеранам праці , особам похилого віку .

У рамках соціальної діяльності в колективному договорі підприємства можуть передбачатися як різні види матеріального заохочення , так і додаткові соціальні виплати :

1)оплата гарячого харчування працівникам підприємства ;

2)укладення договорів про додаткове медичне, оздоровче обслуговування працівників за рахунок коштів підприємства ;

3)індексація заробітку працівника в більш високих розмірах порівняно із законодавством ;

4)доплати за зниження норм праці для осіб із зниженою працездатністю , неповнолітніх , осіб перед пенсійного віку ;

5)доплати за додаткові відпустки і скорочений робочий час працівникам, які поєднують роботу з навчанням ;

6)фінансування платного навчання працівників підприємства за рахунок коштів підприємства ;

7)оплата транспортних витрат і витрат на житло працівників за рахунок коштів підприємства ;

8)виділення коштів профкому на культурні, спортивні й оздоровчі програми ;

9)виплата одноразової допомоги працівнику при виході на пенсію ;

10) встановлення заводської пенсії працівникам підприємств ;

11)додаткові виплати сім’ям з дітьми .

Потрібно особливо підкреслити роль трудового колективу у встановлені умов праці . Передусім колективний договір обговорюється на загальних зборах трудового колективу , і лише після прийняття позитивного рішення – схвалення, колектив уповноважує профком (або іншого представника) підписати його (ст. 13 Закону України «Про колективні договори і угоди») .

Що ж до питань соціального розвитку , то вони вирішуються трудовим колективом за участю власника відповідно до статуту підприємства (ст. 26 Закону України «Про підприємства в Україні»). Така форма існує , але практично не реалізується . На момент реєстрації підприємства , коли виробляється зміст статуту , ніякого трудового колективу ще не існує . А коли здійснюється набір працівників, тобто формується трудовий колектив, статут вже затверджений, і , звичайно ж, його права в розподілі прибутку щонайбільш мінімальні . Отже, відповідно до діючого законодавства, коли дія норм , що передбачають права трудових колективів на державних підприємствах (абзаци другий, третій і четвертий п. 3 ст. 15 Закону України «Про підприємства в Україні»), припинена Декретом Кабінету Міністрів України № 8-92 від 15 грудня 1992 р. і за відсутності Закон України «Про трудові колективи» ще не прийнятий, - залишається один правовий шлях для реалізації трудовими колективами своїх прав у сфері оплати праці та соціальної діяльності підприємства – колективний договір . Всіляке розширення прав власника підприємства веде до звуження прав трудового колективу. З цією тенденцією не можна погодитися. Не можна забувати про те, що власник виступає роботодавцем в трудових відносинах, і його природне прагнення володіти якомога більшою частиною прибутку обертається ущемленням прав найманих працівників, їх повним безправ’ям, особливо в умовах економічної кризи . Досвід промислово розвинених країн свідчить про широке застосування матеріального стимулювання і додаткового соціального забезпечення працівників.

Якщо колективний договір на підприємстві не укладений, власник зобов’язаний погодити всі питання щодо встановлення умов праці з профспілковим органом, який представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом .

Умови оплати праці найманого працівника , який працює за трудовим договором у окремого громадянина( фізичної особи) визначаються угодою між роботодавцем і працівником .

Застосування встановлених умов праці шляхом конкретизації розміру оплати праці , надбавок , доплат , премій здійснюється власником за погодженням з працівником при укладенні трудового договору .

При укладенні контракту розмір оплати праці, її види встановлюються угодою сторін з урахуванням колективного договору .

3.2 Нормування оплати праці

Нормування праці – поняття широке і об’ємне. Воно є одним з механізмів управління виробництвом, методом виявлення резервів зростання продуктивний праці, регулятором міри праці робітників і службовців. І яка б з цих сторін не підкреслювалась, сутність нормування праці проявляється у розробленні та встановлені особливих видів норм, які узагальнено прийнято називати нормами витрат праці, або нормами праці.

До норм праці відносяться норми виробітку, норми часу, норми обслуговування і нормативи чисельності робітників та службовців. Вони встановлюються відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.

Норма виробітку відображає тривалість часу, протягом якого виконувалася праця. Ці норми встановлюються методом нормування, виходячи з найбільш раціонального технологічного виконання даної роботи і організації праці на певному робочому місці, за умови найбільш ефективного використання засобів виробництва і робочого часу, вважаються технічно обґрунтованими.

До технічно обґрунтованих норм виробітку і норм часу відносяться єдині і типові норми; місцеві норми, обчислені на підставі чинних міжгалузевих, галузевих або місцевих нормативів, встановлених методами технічного нормування праці. За відсутності відповідних нормативів технічно обґрунтовані норми можуть бути обчислені на підставі даних про технічну продуктивність обладнання, вивчення витрат робочого