КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з предмету основи менеджменту

Міжнародний інжиніринг

Ґрунтуючись на системних принципах аналізу організації і приймаючи диференціацію й інтеграцію як головні характеристики організаційно-виробничої системи в ній, необхідно враховувати ключову детермінанту зовнішнього середовища – невизначеність. Диференціація визначається як стан поділу організаційно-виробничої системи, що має тенденцію до розвитку специфічних властивостей відповідно до вимог зовнішнього середовища. Відповідно інтеграція є процесом досягнення єдності зусиль різних підсистем при виконанні завдання підприємства, котре передбачає закінчений відтворювальний цикл деяких продуктів або послуг. Невизначеність характеризується для кожного підприємства з погляду однорідності й різноманітності його зовнішнього оточення оцінюванням якості інформації, що надходить із зовнішнього середовища; часом зворотного зв’язку стосовно дій, які здійснює організація; ступенем програмованості умов організаційно-виробничої діяльності.

Зовнішнє середовище виступає головним фактором, що визначає організаційну диференціацію й інтеграцію на мікроекономічному рівні господарювання. Між характеристиками ринкового, виробничого і науково-технічного середовища, внутрішньою структурою і механізмом дії підприємницької системи існує стійка залежність. При проектуванні організаційно-виробничої системи, як правило, доводиться вирішувати такі важливі питання: яка невизначеність зовнішнього середовища організації впливає на досягнення її мети; у яких частинах організація має бути механічною, а в яких органічною; як мають підрозділятися підзавдання і як має диференціюватися організація (за функціями, продуктами, матричною схемою тощо); які вимоги до персоналу, до умов роботи й навчання членів організації; які організаційні механізми слід використовувати для координації та інтеграції діяльності; які мають бути витрати на управління?

Відповіді на ці запитання можна шукати різними шляхами й засобами, але важливе значення як орієнтир і допоміжний інструмент проектування має набір організаційних форм та механізмів диференціації й інтеграції, побудований для мінливих характеристик організаційної ситуації. Системний підхід — це не просто набір якихось інструкцій або принципів для керуючих, це спосіб мислення стосовно організації управління.

Досконалість системи зовні виступає у формі ефективності її функціонування. Критерії системності, як правило, дають змогу лише відрізнити систему від несистемного утворення і визначити, яка з порівнюваних структур більш системна. Тим часом знання системності об'єкта не означає ще виявлення його досконалості й ефективності. Справа в тому, що жодне з визначень системи, яке береться як початкова модель (принцип) побудови того чи іншого варіанта організаційної системи, не є функцією досконалості й ефективності. Наприклад, наведемо такі визначення: "Система — це сукупність елементів, взаємозв'язків між собою", "Система — об'єктивна єдність пов'язаних між собою явищ", "Система — впорядкована сукупність елементів, між якими існують певні зв'язки. Зв'язки — це з'єднання між елементами, які впливають на поведінку елементів і систему в цілому".

Різноманітність визначень системи пояснюється специфікою системного підходу і того рівня, на якому він перебуває в структурі наукової методології. Системний підхід і теорія систем як результат його онтологічного обґрунтування передбачають пізнання законів побудови, а в деяких випадках також поведінки об'єкта дослідження. Ці закони, сформульовані у вигляді принципів, виступають як критерії (параметри) системності об'єкта. На основі їхнього застосування можна зрозуміти, як улаштований об'єкт, як взаємодіють його частини на всіх рівнях структурної ієрархії, як пов'язані самі йоги рівні, як забезпечується його цілісність і спроможність до функціонування. Це означає знання структурних (функціональних) і причинних зв'язків об'єкта, що складають лише його кістяк, не відображаючи глибинних основ поведінки. Таке знання допомагає знайти правильну відповідь на запитання, як улаштований і поводиться об'єкт, але не здатне ще пояснити, навіщо необхідна саме така його структура й така поведінка.

На підставі зазначеного вище можна зробити висновок, що система може розглядатися як такі поняття:—

річ, матерія або сукупність речей (з погляду логіки);—

множина елементів, початкове без зв'язків, а потім із зв'язками між елементами (теоретико-множинний погляд);—

сукупність у потоках інформації (інформаційний погляд); —

як процес (тектологічний погляд) тощо.

До властивостей, якими має бути наділено будь-які організаційно-виробничі системи, належать такі:

1) цілісність та подільність. Система — це цілісна сукупність елементів, що взаємодіють між собою. Елемент існує лише в системі. Поза системою це лише об'єкти, котрі мають потенційну властивість утворювати систему;

2) зв'язки. Між елементами системи існують суттєві зв'язки, котрі об'єктивно визначають інтегральні якості цієї системи. Зв'язки між елементами мають бути міцнішими, ніж зв'язки окремих елементів із зовнішнім середовищем, оскільки у протилежному разі система не може існувати;

3) організація. Наявність системоформуючих факторів у елементах системи лише передбачає можливість її створення. Для появи системи необхідно сформувати впорядковані зв'язки, тобто відповідну структуру свідомо організувати, перетворити в діючу систему;

4) інтегральні якості. Наявність у системі інтегральних властивостей, тобто властивостей, притаманних системі в цілому, але не характерних для жодного з її елементів зокрема.

Із загальнонаукового підходу класифікація систем здійснюється за такими ознаками: видами (класами); природою; особливостями структури; властивостями; поведінкою систем. Найбільш розвинутою є класифікація за системними властивостями.

Рис. Класифікація систем за ознаками

У теорії менеджменту виробничі системи класифікуються за ознаками складності, рівня сфери функціонування, виду внутрішніх (організаційних зв'язків, ставлення до зовнішнього середовища. З погляду складності (вид, кількість елементів та зв'язків) розрізняють прості, складні та великі системи.

Рис. Класифікація виробничих систем

Прості системи

Складні системи

Великомасштабні системи

Рис. Класифікація виробничих систем за складністю

Залежно від сили зв'язку між системою, що розглядається, і зовнішнім середовищем розрізняють закриті та відкриті системи. Закрита система має жорстко фіксовані межі, її дії незалежні від зовнішнього середовища. Годинник — приклад закритої