Теорія автоматичного управління | Невизначений облік виробничого процесу, проблема багатовимірності

Теорія інформації | Невизначеність цінності інформації

Межі застосування формули Шенона

Математична статистика | Проблеми взаємодії факторів

Теорія ігор | Наявність сингулярних формул

Теорія черг | Наявність сингулярних формул

Теорія статистичних рішень | Складність застосування в мінливих умовах

Теорія алгоритмів | Невизначеність ланцюгів алгоритмів

Теорія автоматів | Невизначеність малоймовірних ситуацій при роботі автоматів

невизначеність може бути усунуто шляхом виокремлення елементів процесу праці.

Одна справа — приймати рішення на основі теорії підприємства як соціально-ринкової системи, інша — на основі теорії виробничих процесів. Рішення тут можуть бути прямо протилежними.

З гносеологічного погляду знання процесів завжди вторинне стосовно знання систем як таких. На певній стадії вивчення підприємства як системи потрібно зібрати дані про устрій і структурні елементи підприємства; проте для того, щоб вони успішно функціонували, необхідно знати процеси, котрі забезпечують його управління та контроль. Системні властивості підприємства — ефективність, організованість, цілісність та ін. — забезпечують тільки початкові знання, а зміни цих властивостей у процесі функціонування підприємства створюють певний стан останнього стосовно зовнішнього середовища. Можна вивчати вартість як системну властивість, а можна вивчати приріст вартості, і це будуть дві різні теорії.

Дуже часто в кризах і спадах у роботі фірми звинувачують менеджерів. Проте це неправильна методологічна позиція. Щоб попередити кризи і спади в практиці господарювання, потрібно змінити методологію управління — перейти від концепції організаційно-виробничої системи до концепції організаційно-виробничих процесів, тому що перша є результатом другого. Проста (механічна) зміна складу і структури адміністративних органів, тобто перехід від однієї системи управління до іншої, може викликати зростання проблем, замість розв'язання наявних. Нова система управління, нові організаційні структури при старих методах управління і старій методології також малоефективні. Неможливо управляти виробничою системою, не управляючи виробничими процесами.

Досягнення кібернетики дали змогу розкрити принцип регуляції внутрішнього і зовнішнього середовища, котрий забезпечує спосіб та умови спрямованої поведінки будь-якої високоорганізованої системи на основі принципу зворотного зв'язку. Однак оскільки сам по собі принцип зворотного зв'язку не визначає напряму процесу, то залежно від програми управління він може призводити до різних, іноді прямо протилежних, результатів (позитивний або негативний зворотний зв'язок). Головним виявляється кінцевий результат перетворення системи, якому має відповідати програма управління (регуляції) процесу перетворення. Кінцевий результат виступає як мета зміни системи, а поведінка елементів і всієї системи в цілому — як функція досягнення цієї мети.

Під функцією в більшості випадків розуміється конкретний спосіб діяльності того або іншого органу, а функціонування ототожнюється з їхньою діяльністю взагалі. Проте справа в тому, що діяльність одного й того ж органу може сприяти досягненню ринковою організаційною системою визначеного результату, але може й протидіяти або бути нейтральною. У першому разі відношення діючого органу до системи в цілому — його функція, а в другому — дисфункція. Функцію може бути визначено як особливе відношення частини до цілого, при якому існування або будь-який вид вияву частини забезпечує існування або певну форму вияву цілого. У цьому визначенні функції частина ніби виявляє мету своєї поведінки — забезпечення існування цілого (або досягнення його мети). Саме з такої уявної тотожності функції і мети виникла в історії науки тенденція заміни поняття функції поняттям мети. Істотна відмінність між ними полягає в тому, що функція — явище об'єктивне, а мета — суб'єктивне. Сутність зв'язку між ними полягає в тому, що мета — це суб'єктивний образ реально існуючої спрямованості функції. Поняття мети спочатку носило соціально-економічний характер, виражаючи спрямованість поведінки окремих людей або груп у формі способу того стану свого зовнішнього або внутрішнього середовища, якого вони прагнули досягти своєю діяльністю або бездіяльністю.

Організаційна спільність між структурою і поведінкою фірми в конкретному ринковому середовищі існування є результатом співвідношення суб'єктивно сформульованої менеджментом підприємства мети і реально здійснюваних ним функцій. Майбутній корисний результат є своєрідним акцептором дії, поведінки фірми, завдяки чому бажане майбутнє діє (впливає) на теперішнє як організуючий фактор. Саме мета як майбутній корисний результат виступає головним організуючим фактором, тобто не сама об'єктивно виконувана функція, а те, що ми хочемо мати.

Параметри результату формулюються менеджментом у вигляді певної моделі. Разом з тим слід підкреслити, що мета і визначення результату виникають раніше, ніж може бути отримано сам результат, тобто мета і результат — речі багато в чому різні.

Стимулом для управління поведінки фірми є сама реальна дія та її результат, реальні параметри цього результату. Якщо при цьому врахувати, що дія саме і є результатом поведінки фірми, то виникає запитання, як розуміти сам термін результат — у причинному чи оціночному аспектах.

Тут варто виділити дуалістичне розуміння змісту поняття результат: результат як мета поведінки і результат як якість реальної дії, що безпосередньо веде до зміни системи. Очікуваний результат як мета закладений в акцепторі результатів дії та його програмі. В акцепторі результатів дії відбувається порівняння реальних результатів з очікуваними (запрограмованими). Невідповідність очікуваних і реальних дій стає стимулом для зміни поведінки (дії) системи з метою реалізації їхньої відповідності. Для виконання такого завдання система повинна мати програму, у якій є різні варіанти алгоритмів її поведінки, що відповідають можливим варіантам одержання результатів дії. Потрібний варіант спрацьовує, і система виявляється доцільно