Концепція стратегічного управління лежить в основі стратегічного мислення і знаходить вираз у певних характерних рисах її застосування [45,с.87]:

1. Базується на певному поєднанні теорії: системному, ситуаційному та цільовому підходах до діяльності підприємства, що трактується як відкрита соціально-економічна система. Використання тільки однієї із зазначених засад не дає змоги досягти потрібних результатів розвитку підприємства у довгостроковій перспективі.

2. Орієнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємство. Це дозволяє створити адекватні цим умовам системи стратегічного управління, що будуть відрізнятись одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища.

3. Концентрує увагу на необхідності збору та застосування баз стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дає змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації.

4. Дозволяє прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію шляхом відповідного розподілу ресурсів, встановлення ефективних зв’язків та формування стратегічної поведінки персоналу.

5. Передбачає застосування певних інструментів та методів розвитку підприємств (цілей, “дерева цілей”, стратегій, “Стратегічного набору”, стратегічних планів, проектів і програм, стратегічного планування та контролю тощо).

Наведені характеристики не вичерпують сутність концепції стратегічного управління, але дають змогу визначити найбільш суттєві складові, що й будуть розглянуті далі.

Існує багато описів послідовності проходження окремих етапів стратегічного управління, однак з тим, що треба визначити місію (сферу діяльності), проаналізувати зовнішнє та внутрішнє середовище, сформулювати цілі та стратегії їхнього досягнення, розробити й виконати стратегічні плани, проекти та програми, - погоджуються всі. На практиці процес стратегічного управління не має таких точних, розділених між собою етапів: порушується послідовність, оскільки більшість робіт виконується одночасно, спостерігається повернення до вже “пройдених” етапів для уточнення; межа між окремими видами робіт є дещо розмитою (наприклад, це твердження є дуже актуальним для етапів встановлення цілей та визначення стратегії їхнього досягнення, що являє собою комплексний інноваційний процес, не може відбуватись ізольовано від того, що відбувається на підприємстві: кризові ситуації, конфлікти або навпаки, прориви в ту чи іншу сферу знань і діяльності. Стратегічне управління не може розглядатись як робота, винятково менеджерів вищого рівня управління.

Необхідність підтримки стратегічної орієнтації організації робить стратегічне управління процесом безперервним і динамічним, отже, одноразовий аналіз та діагностика не можуть бути основою такого процесу, оскільки надають обмежену певним відтінком часу інформацію. Стратегічне управління не претендує на те, щоб дати одне рішення на всі часи.

Так само як важко, уявити собі дві однакові організації, не можливо створити тотожні системи стратегічного управління.

Мета стратегічного управління – це визначення місії, цілей та стратегій, розробка і забезпечення виконання системи планів як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів з удосконалення організації та її окремих підсистем, що є основою для забезпечення його конкурентоспроможності існування в довгостроковій перспективі [57,с.77].

Розглядаючи думки різних науковців, можу зробити висновок, що в сучасних умовах стратегічне управління стає необхідним в діяльності владних установ в цілому.

Отож, стратегічне управління в нашому розумінні – це процес, за допомогою якого менеджери здійснюють довгострокове керівництво організацією, визначають специфічні цілі діяльності; розробляють стратегії для досягнення цих цілей, враховуючи всі зовнішні та внутрішні умови, а також забезпечують виконання розроблених відповідних планів щодо діяльності організації.

Відзначимо, що орган державної влади має бути системно організованим. Йому притаманне законодавчо визначені певні цілі та спеціальні функції, єдність принципів утворення, побудови і діяльності, структурна єдність, співпорядковані та інші ієрархічні зв'язки та відносини, прийняття нормативно обумовлених управлінських рішень, узгодження їх між собою та виконання загальних функцій державного управління.

Організаційна структура органу державної влади - це лише один із компонентів організації. Крім неї його організацію характеризують : цілеспрямоване управління як менеджмент, виконавча робота, яка стосується конкретної ситуації.

Специфіка органів державної влади полягає в тому, що в результаті їх діяльності ми маємо різні рішення, що належать до різних сфер діяльності суспільства - це політичні, економічні, соціальні, міждержавні, екологічні та інші, які найчастіше набирають інформаційної форми ( закони, постанови, розпорядження, довідки тощо). З іншого боку предметом праці в органах державної влади є інформація, яка також є одним із ресурсів цих органів [60,с.112].

З погляду менеджменту орган державної влади або орган місцевого самоврядування, як і інша організація, має внутрішнє та зовнішнє середовища.

Рис.1.1.1. Система управління державною установою

Зовнішнє середовище своїми змінами суттєво впливає на орган державної влади. Сучасний менеджмент вважає, що керівники найважливіших для суспільства організацій - дійових, освітніх, державних - змушені зосередити увагу на зовнішньому оточені та його впливах на внутрішню будову організації. Адміністративний менеджмент має враховувати зовнішнє оточення в цілому, оскільки державна організація є відкритою системою, залежною від взаємообміну ресурсами, що вводяться, і результатами діяльності з зовнішнім світом. Фактори, що справляють негативний вплив на організацію, належать до середовища прямого впливу; всі інші - до середовища непрямого впливу. Всі фактори зовнішнього оточення взаємозалежні і взаємодіють між собою.

Під складністю зовнішнього оточення розуміють кількість і різноманіття зовнішніх факторів, на які організація змушена реагувати. Рухомість середовища характеризується швидкістю, з якою в ньому відбуваються зміни. Щоб забезпечити виживання і досягнення поставлених цілей органи державної влади мають ефективно реагувати і пристосовуватись до змін зовнішнього оточення. Щоб здобути успіх у міжнародному середовищі, державний службовець повинен розуміти і брати до уваги розбіжності в культурі, економіці, законодавстві і політичній обстановці.

Важливішим елементом структури органу державної влади є внутрішні зв'язки. Вони становлять інформаційну основу управління. На сьогодні серед фахівців