Основні внутрішні зміни в органі державної влади, які вимагають уваги від його керівництва - це цілі, завдання, структура, технологія і люди.

Організація як процес передбачає систематичну координацію завдань, формальних взаємовідносин людей, що їх виконують. Без відповідної формальної координації різні рівні, функціональні зони й окремі особи (державні службовці) легко можуть зосередитись на забезпеченні власних інтересів, а не на інтересах організації в цілому, що особливо небезпечно для державних органів виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Завдання - це насамперед нормативно визначена серія робіт або частина роботи, яка має бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки. Вважається, що, якщо завдання виконується таким способом і в такі строки, як визначено, організація буде діяти успішно. Діяльність з управління, що пов'язана з постановкою цілей і завдань органу державної влади та з підтримкою низки взаємовідносин між нею і оточенням, що надає можливість їй досягти своїх цілей, відповідає її внутрішнім можливостям та дає змогу залишатися сприйнятливою до зовнішніх потреб - це сфера стратегічного управління.

Особливість завдань органів державної влади полягає в тому, що вони характеризуються не трьома, а двома категоріями: людьми й інформацією. Як відомо, зазвичай завдання організації традиційно характеризуються трьома категоріями, а саме: людьми, предметами ( машинами, сировиною, інструментами), інформацією.

Практична реалізація принципів і функцій менеджменту здійснюється за допомогою управлінського інструментарію, до якого можна віднести різні методи управління, методи виконання функцій менеджменту та вироблення і прийняття управлінських рішень.

Як будь-якій організації, державній організації притаманні процеси управління, які є предметом менеджменту.

Формування стратегічної ментальності персоналу в державному управлінні

Стратегічне планування є особливим видом розумової діяльності. Саме тому, що планування пов’язано з невизначеністю майбутнього, реалізація цієї управлінської функції вимагає значних і специфічних інтелектуальних зусиль. 

Стратегічне планування – це більше, ніж просто управлінський засіб. Воно формує комплексну позицію щодо розгляду змін у зовнішньому та внутрішньому середовищах. Тому використання засобів стратегічного планування включає особливий спосіб мислення, який створює інтелектуальне підґрунтя ухвалення ключових рішень. Для ефективного застосування стратегічних підходів менеджер повинен розвивати здатність стратегічно мислити та власний кругозір. Крім того складність стратегічного планування визначається факторами не тільки об’єктивного, а й значною мірою суб’єктивного характеру [64,с.127].

Усе зазначене вище зумовлює недостатність розглядання процесу стратегічного планування лише як послідовності формально-аналітичних процедур і робить необхідним урахування багатьох факторів вибору, пов’язаних зі складністю процесів змін і розвитку в соціальних утвореннях.

Рис. 1.2.1. Суб'єктивні аспекти складності стратегічного планування

Стратегічне мислення не є простою навичкою, хоча йому можна навчатися і розвивати його. Ця навичка є необхідною, насамперед, для менеджерів вищого рівня, основним призначенням яких є розробка стратегічної орієнтації організації. Стратегічні рішення вимагають великої сміливості, тому що часто пов’язані з вибором нетрадиційних шляхів і прийняттям великої відповідальності за майбутнє організації. Стратегічне мислення і прийняття стратегічних рішень - це глибоко творчий процес, який має справу із складними багатофакторними проблемами, що погано структуруються і нелегко формалізуються. Тому стиль цього процесу є унікальним для кожної організації і для різних ситуацій [25,с.88].

Табл. 1.2.1

Порівняння традиційного і стратегічного мислення:

Критерії | Традиційне мислення | Стратегічне мислення

Місія організації | Виробництво товарів та послуг з метою отримання доходу від їх реалізації | Довготривале виживання на ринку шляхом досягнення дина-мічного балансу з оточенням

Концентрація уваги | Погляд у середину організації, пошук шляхів найбільш ефективного використання ресурсів | Переважна увага моніторингу зовнішнього середовища, акцент на пошук нових можливостей

Критерії ефективності | Раціональність використання виробничого потенціалу, упор на проблеми кількості | Здібність своєчасно реагувати на нові замовлення ринку і адаптуватись до зовнішнього середовища, упор на проблеми якості і конкурентоспроможності

Ставлення до персоналу | Працівники - лише один з ресурсів організації, виконавці робіт та функцій | Люди - ключовий ресурс організації, її основна цінність і джерело

Часовий горизонт | Орієнтація переважно на короткострокову перспективу | Орієнтація переважно на довгострокову перспективу

Підстави для побудови системи управління | Організаційна і виробнича структура, функції виконавців, управлінські процедури | Реакція на ринок, наявність лідерів на ключових позиціях, кваліфікація персоналу, інформаційні системи

У прикладному контексті у стратегічному мисленні управлінця можна виокремити два аспекти [34,с.234]:

ментальний – пов’язаний із формуванням концептуального погляду на явища, ситуації та результати управління);

інструментально-технологічний – пов’язаний із формуванням системного алгоритму дій.

Основні положення стратегічної ментальності у суспільному управлінні [45,с.129]:

По-перше, розуміння сучасної парадигми суспільного управління, основною ідеєю якої є орієнтація на клієнта-споживача. Провідним джерелом формування соціально-визначеного результату є комплекс потреб громадян, задоволення яких складає суть місії управління і є базою побудови результат-орієнтованої структури управління. На відміну від організацій приватного сектора, де продукт праці продається для отримання прибутку, орган суспільного управління має «обмінювати» продукт своєї діяльності на визнання й довіру громадян – місцевих виборців. Тобто очевидно, що вихідним положенням, яке визначає зміст місії суспільного управління, є якісне задоволення потреб громадян, що формуються у зовнішньому оточенні органу управління. Саме на такому розумінні місії управління будується перехід від механістичної до діалектичної (органічної) системи управління, де клієнт організації розглядається як рівноправний партнер діяльності і носій проблем, які слід вирішувати для забезпечення успіху організації.

По-друге, розуміння необхідності постійної готовності до змін, що випливає з потреби підтримки у сьогоднішніх динамічних умовах не абсолютної, а динамічної рівноваги в системах. Для забезпечення власного успіху організація повинна постійно удосконалювати продукт праці (товар чи послугу) відповідно