Стратегічно мислячий керівник має розуміти той факт, що будь-які зміни та нововведення містять певну невизначеність для працівників, оскільки пов’язані з можливим переглядом функцій, ролі, статусу, умов роботи, виробничих відносин тощо. Люди, підвладні організаційній інерції, прагнуть до збереження свого статус-кво, що в типовому випадку приводить до протидії змінам. 

Серед численних причин опору змінам можна назвати такі [57,с.166]:

економічні – загроза втрати чи зменшення матеріальних благ, втрати роботи взагалі;

внутрішньополітичні – загроза втрати набутого статусу, престижу, «політичної ваги» й впливу на процеси в організації, обмеження свободи дій;

технічні – відмова від звичних професійних вмінь і навичок та оволодіння новими технологіями, процедурами, методами роботи, стандартами, правилами; вірогідність втрати звичного робочого місця, налагодженого робочого комфорту;

культурні – відмова від усталених цінностей, традицій, норм життя й поведінки;

психологічні – прагнення до стабільності й природна інерція людини як біологічної системи, побоювання невідомого й віддання переваги звичному, потреба в гарантіях, загроза соціальному комфорту на робочому місці, відторгненість від перетворень, брак ресурсів часу із-за перевантаженості поточними справами.

Бар’єрами під час упровадження змін можуть бути інертність надто складних організаційних структур, взаємозалежність підсистем, коли одна несинхронізована зміна гальмує реалізацію всього проекту, минулий негативний досвід реалізації проектів змін, опір перетворенням, що нав’язані консультантами ззовні.

Основоположним фактором успіху змін є сприйняття їх персоналом організації. Опір змінам можна вважати природним явищем, яке має єдину основу – побоювання людини перед можливим погіршенням свого стану в організації чи перед необхідністю долати додаткові труднощі.

По-третє, усвідомлення суті “стратегічного” у співвідношенні з “поточним”. Стратегічне спрямоване на пошук нових можливостей, поточне – на визначення найкращих шляхів реалізації знайдених стратегічних можливостей.

По-четверте, комплексне розуміння кінцевого результату управління, що виражається у його оцінці через категорії результативності, ефективності та економічності.

По-п’яте, розуміння “пасток” стратегічного планування, до яких відносяться:

розгляд плану як кінцевої точки процесу;

розгляд плану як єдиного способу вирішення проблеми, як щось незмінне;

обрання привабливої стратегії, однак такої, що не узгоджується із загальною стратегією організації: найбільш складна річ у стратегічному плануванні - відмовитись від хорошої ідеї, якщо вона не пасує за часом чи за місцем;

небезпека браку довіри до стратегічного планування на всіх рівнях організації чи громади. Тут потрібна велика роз’яснювальна робота менеджерів високого рівня і їх власний ентузіазм; у цьому полягає їх відповідальність перед планом для забезпечення його підтримки при створенні й реалізації;

брак фінансування чи інших ресурсів (особливо небезпечно це для органів місцевого самоврядування). Перевитрати також ведуть до конфліктів. Тут потрібен поступовий підхід, рух крок за кроком.

Основні положення стратегічного мислення в сукупності складають цілісний комплекс настанов практичної філософії управління, що формують стратегічну ментальність управлінців відповідно до сучасних управлінських парадигм.

Стратегічне мислення реалізується у розробці стратегії організації, яка формується як результат стратегічного планування, та у здатності до реалізації стратегічного управління організацією [66,с.63].

Табл.1.2.2

Порівняння стратегічного й поточного управління

Стратегічне управління | Поточне управління

Орієнтоване на розвиток | Орієнтоване на підтримку існуючого стану

Сконцентроване на виявленні нових можливостей | Акцент робиться на ефективному використанні існуючих можливостей

Орієнтоване на середовище в цілому. Має широкий горизонт бачення, який виходить за межі організації і досліджує зовнішнє середовище | Орієнтоване, передусім, на організацію, вдосконалення її внутрішнього середовища

Суцільне та інтегруюче: взаємозв’язує всі проблеми, об’єднує всі рівні й вертикалі організації, замикаючи їх на цілі. | Локальне, сконцентроване на окремих завданнях. Має розподільний характер, надає завдання конкретним підрозділам

Орієнтоване на широкий спектр соціально-політичних інтересів в організації та поза нею | Діє в межах окремих напрямків діяльності, спеціалізованих завдань і професійних інтересів 

Перманентне з певним горизонтом планування, здійснюється циклами | Безперервне

Відбувається в умовах підвищеної невизначеності  | Займається конкретикою поточних справ, невизначеність незначна

Постановником завдань та носієм головних ідей є вище керівництво організації | Реалізується менеджерами середньої та нижньої ланки

Стратегічне управління передбачає вміння відхилитися від повсякденних проблем поточного управління, яке часто лише адаптує всі зміни до існуючої схеми з метою її збереження. Стратегічне управління спрямовано на вихід за традиційні рамки, має проривний характер і націлене на злам старих схем для досягнення реальних змін [74,с.34].

Методи управління персоналом в системі стратегічного менеджменту

Існує дві точки зору на розуміння значення слова стратегія. Перша ґрунтується на твердженні, що стратегія – це взаємозалежна система довгострокових цілей і способів їхнього досягнення. Друга точка зору (саме вона очолює в стратегічному управлінні) полягає в наступному: стратегія – це довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації, що враховує її положення, як у внутрішньому, так і в зовнішньому середовищі. Таким чином, стратегія дозволяє відповісти на запитання, які кроки необхідно зробити організації, щоб досягти своєї кінцевої цілі в умовах постійних змін у внутрішньому і зовнішньому середовищі організації.

Незважаючи на вигідність і привабливість стратегічного управління, воно має ряд недоліків і обмежень на користування [64,с.221]:

· стратегічне управління не дає точної, детальної картини майбутнього;

· стратегічне управління не має свого наукового апарата, не дає точної відповіді, як діяти в обставинах, що змінилися;

· стратегічне управління вимагає значних фінансових і тимчасових вкладень.

Результатом успішної реалізації стратегії є досягнення поставлених цілей. Основними факторами, що сприяють цьому, є:

· знання співробітниками стратегії організації і їхня зацікавленість в досягненні організації своїх кінцевих цілей;

· своєчасне забезпечення всіма необхідними для реалізації стратегії ресурсами;

· значні