РЕФЕРАТ

на тему:

“Утворення й розвиток Давньоруської держави. Походження назви Русь”

Утворення й політичний розвиток Давньоруської держави. Походження назви «Русь». Писемні джерела, і в тому числі «Повесть временных лет» літописця Нестора, засвідчують перші кроки східнослов'янської державності з VI ст. Важливим моментом у процесі політичної консолідації полянського міжплемінного союзу стало заснування Києва. Розташований у надзвичайно вигідній географічній точці, яка була своєрідним природно-історичним фокусом Східноєвропейської рівнини, він швидко висунувся на позиції головного політичного й соціального центру східних слов'ян. Спираючись на дружини полян — русів, київський князь владарював над усіма тими племенами, головні ріки яких текли до Києва: над древлянами (Ірпінь, Тетерів), дреговичами (Прип'ять, Дніпро), родимичами (Сож), сіверянами (Десна, Дніпро). Першим київським князем, згідно з літописом, був Кий.

Важливим етапом у розвитку Давньоруської держави були VIII — IX ст. Саме в цей час, за Нестором, у Середньому Подніпров'ї склалося державне об'єднання Руська земля, до складу якого увійшли поляни, древляни, сіверяни. Від середини IX ст. літописи починають послідовний династичний виклад історії Київської Русі. Під 862 р. київськими князями у «Повести временных лет» згадані Аскольд і Дір, котрі начебто спершу були боярами Рюрика, але відпросилися у нього в похід на Царгород і на шляху до нього здобули Київ. Ця версія, й досі поширена в зарубіжній літературі, була переконливо спростована ще О. О. Шахматовим. Проаналізувавши літописні повідом-лення, він дійшов висновку, що Аскольд і Дір були на-щадками Кия, останніми представниками місцевої Київ-ської династії. Князювали вони, очевидно, в різний час. Діра згадує Ал-Масуді, вважаючи його найвидатнішим із слов'янських князів, що володів багатьма містами і вели-кими територіями. Значно більше свідчень збереглося про Аскольда. Фрагментарні записи Никонівського літописного зводу, запозичені з якихось більш ранніх джерел, показу-ють його як визначного державного діяча, проводиря вій-ськових походів на Константинополь, печенігів, волзьких булгар.

У 882 р. на київському пристолі сталася зміна династій. Вбивши Аскольда, владу захопив родич Рюрика Олег. Час його князювання (882—912 рр.) характеризувався активі-зацією консолідаційних процесів. Влада Києва поширилась не лише на древлян і сіверян, а й на новгородських словен, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, фінно-угорські пле-мена — чудь і мерю.

Значних успіхів досягла Київська Русь кінця IX — по-чатку X ст. і в міжнародній політиці. Першим важливим заходом Олега у цій сфері стала спроба захистити свою державу від нападів сусідів, у тому числі норманнів. Цій меті, напевне, підпорядковувалася щорічна данина в 300 гривен, сплачувана Руссю скандінавам «мира деля». В такий спосіб Олег порозумівся з уграми, які під прово-дом Алмоша проходили через землі Русі на захід. За ано-німним угорським хроністом XII—XIII ст., русичі погоди-лися виплатити Алмошові грошову контрибуцію, але в свою чергу запропонували йому залишити межі Русі.

Певною компенсацією цих матеріальних збитків стала данина, яку Русь одержувала з Візантії (також «мира деля») за угодою, укладеною ще Аскольдом. Надходила вона далеко не регулярно і, певно, саме у цьому слід убача-ти причину чергового загострення взаємовідносин Києва і Константинополя. У 907 і 911 рр. руські дружини під проводом Олега здійснили успішні походи на Візантію, внаслідок яких Русь домоглася нових вигідних для себе мирних договорів.

Князюванням Олега завершився процес утворення Київської Русі, що був результатом тривалої політичної, економічної, культурної консолідації східних слов'ян. Цей процес відбувався в умовах складної зовнішньополітичної обстановки. Тривало переселення народів, і численні орди. кочовиків одна за одною вдиралися на східнослов'янській землі. Особливо спустошливою була навала аварів.

З VII ст. південносхідними сусідами слов'ян були хозари , які поширили данницькі відносини на частину давньо-руських племен. Деякі зарубіжні історики вважають, що «мирна торговельна держава» хозар справляла винятково, благотворний вплив на державний і культурний розвиток Русі. Насправді ж головною «заслугою» хозарів було те, Що вони змушували східних слов'ян консолідуватися для боротьби за своє звільнення. На півночі з Руссю сусідили скандінавські народи, озброєні загони яких нападали на слов'янські землі. Якийсь час їхніми данниками були нов-городські словени, кривичі, чудь і меря. Місцеве населення неодноразово повставало і виганяло чужинців. Київські князі виряджали на північ військові дружини, засновували там укріплені центри. Але, звісно, взаємини із північними сусідами не обмежувалися виключно воєнними сутичками. Варяги з прибалтійських земель приходили на Русь і з мирними намірами. На ранніх етапах існування Давньо-руської держави варяги (серед них були і скандінави, і за-хідні слов'яни, і балти, і угро-фінни) йшли на південь переважно як купці, згодом же почали найматися в дру-жини київських князів для походів на Візантію. Частина варягів осідала на Русі, вливаючись у верхівку суспіль-ства, в тому числі і в князівську адміністрацію. Однак це не дає підстав твердити про їхню виняткову роль у форму-ванні давньоруської державності. Вони лише брали участь у тих соціально-політичних, економічних та політичних процесах, які відбувалися на Русі за об'єктивними законами внутрішнього розвитку суспільства.

З проблемою утворення Київської Русі тісно пов'язане питання про походження етноніму «Русь». Дискусія істориків про те, хто були руси і де їх слід локалізувати, зумовлена характером джерел. Вибіркове використання останніх породило теорію про південне та північне походження сло-ва «Русь», компромісну — про південне й північне одно-часно, про соціальний зміст терміна «Русь», що його спер-шу відносили тільки до класової верхівки давньорусько-го суспільства. Аналіз писемних свідчень, здійснений М. М. Тихомировим, Б. О. Рибаковим, В. В. Мавродіним та іншими істориками, переконує в слушності теорії пів-денного походження