Ось склад дев'яти найбільших міжнародних регіональних торговельних блоків.:

1. Європейський Союз (ЄС) — Австрія, Німеччина, Велика Британія, Італія, Ірландія, Франція, Іспанія, Португалія, Фін-ляндія, Швеція, Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Греція.

2. Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА) — США, Канада, Мексика.

3. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — Ісландія, Норвегія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

4. Організація азійсько-тихоокеанського економічного співробіт-ництва (АТЕС) — Австралія, Бруней, Малайзія, Сінгапур, Таї-ланд, Нова Зеландія, Папуа—Нова Гвінея, Індонезія, Філіппіни, Тайвань, Гонконг, Японія, Південна Корея, Китай, Канада, США, Мексика, Чилі.

5. МЕРКОСУР — Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай.

6. Південноафриканський комітет розвитку (САДК) — Ангола, Ботсвана, Лесото, Малаві, Мозамбік, Маврикій, Намібія, Південно-Африканська Республіка, Свазіленд, Танзанія, Зімбабве.

7. Західноафриканський економічний і валютний союз (ЮЕМОА) — Кот д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігерія, Того, Сенегал, Бенін, Малі.

8. Південноазійська асоціація регіонального співробітництва (СААРК) — Індія, Пакистан, Шрі-Ланка, Бангладеш, Мальдиви, Бутан, Не-пал.

9. Андський пакт — Венесуела, Колумбія, Еквадор, Перу, Бо-лівія.

Організаційна географічна структура показує розподіл між-народної торгівлі або між країнами, які належать до окремих інтеграційних та інших торговельно-політичних об'єднань (країни Європейського Союзу, країни СНД, країни АСЕАН), або між країнами, виділеними в певну групу за тим або іншим аналі-тичним критерієм (країни — експортери нафти, країни – чисті боржники).

Світовий товарний експорт розміщується по країнах та ре-гіонах світу досить нерівномірно. Так, у 2000 р. на розвинуті країни припало 63,4 % світового товарного експорту, в тому числі на Європейський Союз — 32,1; США — 15,6; Японію — 5,6; на Латинську Америку — 5,7; Центральну, Східну Європу й колишній СРСР — 2,5; Африку — 2,2; Середній Схід — 3,5; на Південно-Східну Азію — 15,5 %.

Лідируючі позиції у світовому експорті посідають країни «вели-кої сімки». Серед них перше місце належить США (річний обсяг експорту —624,5 млрд. дол. США, або 11,8 % глобального експор-ту). Замикає «сімку» Канада з розміром експорту 201,6 млрд. дол. США, частка у світовій торгівлі — 3,8 %.

Важливим чинником розвитку міжнародної торгівлі, що діє всупереч процесу глобалізації, є її регіоналізація, коли торговельні потоки спрямовуються в країни, об'єднані різноманітними торго-вельно-економічними угодами. Найбільшим регіональним угру-пованням нині є Азійсько-тихоокеанське економічне об'єднання (АПЕК), на яке припадає майже 50 % міжнародної торгівлі. На другому місці — Європейський Союз з часткою світової торгівлі 37,3 %. Третю сходинку посідає північноамериканське регіональне об'єднання НАФТА (18,7 % торговельного обороту світу). Південносхідноазійському регіональному угрупованню АСЕАН належить 6,8 %, а латиноамериканському МЕРКОСУР — 1,5 % міжнародної торгівлі. Існують проекти створення американської зони вільної торгівлі, яка об'єднуватиме 34 країни Північної та Південної Америки..

Основний обсяг міжнародної торгівлі припадає на розвинуті країни, хоч їхня частка дещо скорочувалася в першій половині 90-х років за одночасного зростання питомої ваги країн, що роз-виваються, і країн з перехідною економікою. В цілому в 1996 р. на індустріальне розвинуті країни припадало 68 % світового експор-ту, на країни, що розвиваються, —28,5 %, на країни з перехідною економікою — 3, 3 %.

З другої половини XX ст. помітно проявилась нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуючі позиції США по-хитнулися. Так, якщо в 1950 р. на частку цієї країни припадало 32 % світового експорту, то в 1960 р. — 17,1 %, у 2001 р. — 12,0. Відповідно зросла частка Західної Європи та Японії. Західноєвро-пейські держави за цей період збільшили свою частку з 23 % до 44,6 %.

Ще краще виглядають показники Японії: 0,5 % —після закін-чення Другої світової війни, 3,4 % —в 1960 р., 7,7 % —в 1997 р. В 1983 р. Японія вийшла на перше місце у світі з експорту машин та обладнання. Японія значно випереджає всі країни за вивозом легкових і вантажних автомобілів, побутової електроніки та Одна третина японського експорту припадає на США. Дефіцит США в торгівлі з Японією у 90-ті роки тримався на рівні 50— 60 млрд. дол. на рік.

У 90-ті роки, за даними Всесвітньої торговельної організації (ВТО), внутрішньорегіональна торгівля продовжує зростати більш швидкими темпами, ніж міжрегіональна. Так, у 2001 р. 68,3 % зовнішньої торгівлі країн Західної Європи припадало на внугрішньорегіональну. В 2001 р. внутрішньорегіональна торгівля ста-новила 23 % експорту і 20 % імпорту країн МЕРКОСУР. Для країн НАФТА ці показники дорівнювали 48 % і 39 % відповідно.

Характеризуючи основні тенденції в географічному спрямуванні міжнародної торгівлі, слід підкреслити, що розвиток і поглиблення міжнародного поділу праці між промислове розвинутими країнами веде до збільшення їх взаємної торгівлі і зменшення частки країн, що розвиваються. Основні товаропотоки здійснюються в межах «ве-ликої тріади»: США — Західна Європа — Японія. Щорічний товаро-оборот між США і ЄС у 1996 р. становив близько 1,7 млрд дол. 20 % експорту Північної Америки припадає на ЄС.

Оскільки в експорті промислово розвинутих країн найбільша частка належить складній техніці, країни, що розвиваються, становлять для них порівняно менший інтерес як ринок збуту цієї продукції. Так тільки 2,7 % експорту країн Західної Європи спрямовувалось у країни Африки, 2,4 % — у Латинську Америку.

ВИСНОВКИ

Отже можемо виділити на сучасному етапи такі тенденції глобальної торгівельної системи.

Обсяг товорообороту міжнародної торгівлі, хоч і з коливаннями, але невпинно зростає, випереджаючи