теорії, якщо попит перевищить пропозицію, то вартість товару підвищиться, а коли збільшиться пропозиція при незмінному попиті, вартість товару зменшиться. Прихильниками теорії попиту та пропозиції були: французький економіст Ж. Б. Цей і англійський економіст Г.Д.Маклеод. Математичне вираження теорії попиту та пропозиції зустрічається в Л.Вальраса. Цієї теорії дотримували також представники австрійської школи - К.Меигер, Э.Бем-Баверк, Ф.Визер. Англійський економіст А.Маршалл намагався з'єднати теорію попиту та пропозиції з теорією граничної корисності і теорією витрат виробництва. Американський економіст П. Самуэльсон це з'єднання називав оптимістичним неокласичним синтезом.
Широко відома теорія трьох факторів виробництва, що виникла в першій половині XІ в. Вона зв'язує створення вартості, що складається з доходів (відсоток на капітал, заробітна плата і земельна рента), з функціонуванням трьох факторів виробництва - капіталу (трактуемого як засобу виробництва), праці і землі. Цим трьом факторам відповідають три види доходів - прибуток, рента і заробітна плата. Названі доходи утворять вартість продукту і реалізуються через ціну в процесі продажу продуктів на ринку. Факторний підхід знайшов застосування і при дозволі проблеми вартості в рамках теорії граничної продуктивності, відповідно до якого кожний з факторів виробництва (капітал, земля, праця) не тільки є виробником вартості, але і має визначені границі свого продуктивного ефекту.
Величина вартості товару. Окремі товаровиробники на виготовлення того самого товару витрачають різну кількість праці або робочого часу. Робочий час, що затрачається на виробництво товарів окремим товаровиробником, називається індивідуальним робочим часом. Однак величина вартості товару не може визначатися цим часом. При такому підході у виграші виявився б той, хто затрачає більше часу на виробництво даного товару. При продажі його по вартості він одержав би більше доходу, чим старанний працівник.
Величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними витратами праці, суспільно необхідним робітником часом. Суспільно необхідний робочий час є той робочий час, що потрібно для виготовлення який-небудь споживчой вартості при наявності суспільно нормальних умов виробництва і при середньому в даному суспільстві рівні уміння й інтенсивності праці. У національній економіці як суспільно необхідний час виступає робочий час тієї частини товаровиробників, що поставляє на ринок основну масу даного виду товарів.
На думку прихильників теорії граничної корисності, тільки корисність товару може додати витратам праці так називаний суспільно необхідний характер. Витрати праці на виробництво тих або інших товарів, на їхню думку, здійснюються лише тому, що люди відчувають потребу у визначених полезностях.
Уперше спробу розмежування індивідуальних і суспільно необхідних витрат зробив Д. Рикардо. Однак під суспільно необхідними витратами він розумів гірші умови виробництва, причому не тільки в сільському господарстві, але й у промисловості. Він також вважав, що в основі зміни величини вартості лежить зміна продуктивності праці.
Дійсно, що вирішує вплив на величину вартості товару робить продуктивність Праці. Продуктивність праці - це його ефективність, плодотворність. Виміряється вона кількістю потребительных стоимостей, вироблених в одиницю часу або величиною часу, затрачуваного на одиницю виробленої продукції. Чим більше потребительных стоимостей виробляється в одиницю часу, тим вище продуктивність праці, і навпаки.
Величина вартості товару змінюється в залежності від інтенсивності праці. Під інтенсивністю праці розуміються витрати робочої сили в одиницю часу. Ріст інтенсивності праці означає збільшення витрат праці протягом того самого проміжку часу. Більш інтенсивна праця втілюється в більшій кількості продуктів і створює велику по величині вартість в одиницю часу.
Таким чином, при підвищенні, як продуктивності праці, так і його інтенсивності кількість виготовлених потребительных стоимостей збільшується. Однак у першому випадку вартість одиниці продукції знижується, величина ж вартості маси виробленої продукції залишається незмінної, а в другому - зростає величина вартості маси продукції, а вартість одиниці продукції залишається незмінної. Іншими словами, величина вартості товару змінюється прямо пропорційно кількості і назад пропорційно продуктивній силі праці.
На величину вартості товару впливає і ступінь складності праці. Праця ювеліра складніше праці слюсарі, а останній складніше праці лісоруба. Праця працівника, що не вимагає спеціальної підготовки, називається простою працею. Праця, для виконання якого необхідно попереднє навчання, називається складною працею. Складна праця варто розглядати як помножений або зведений у ступінь проста праця. Зведення складної праці до простого відбувається в процесі обміну. При визначенні величини вартості товару за основу береться суспільно необхідна кількість простої праці.
К. Маркс як просту працю розглядав працю людини, що не володіє спеціальною підготовкою. Зараз подібна зовсім некваліфікована робоча сила може використовуватися лише на підсобних роботах. Всі основні форми робіт вимагають того або іншого ступеня кваліфікації. Тому ми вправі як просту працю виділяти працю найменш кваліфікованих основних працівників, що приймають участь у виробництві кожного даного типу продукту.
2. Закон вартості і його функції, роль у ринковій економіці.
2.1 Визначення вартості.
Свої споживчі властивості товар придбала в силу якісної визначеності тієї праці, за допомогою якого він виготовлений. Визначена праця, необхідний для виготовлення даної споживчої вартості, є конкретна праця.
Людська праця взагалі, необхідний для створення будь-якого товару, називається абстрактною працею. Саме абстрактна праця створює вартість.
Працю, що робить товари, може бути складним (кваліфікованим) і простим (некваліфікованим), не потребуючого особливого навчання. Усяка складна праця являє собою помножену просту працю, тому що в нього входить праця, необхідний для навчання.
Природною мірою праці є робочий час. Але