Підтримка країною схеми обов'язкового рівня тарифів продажу.

Вимоги не використовувати внутрішніх регулюючих заходів, що підривають схеми досягнутих зобов'язань виходу на ринок, або, якщо це неминуче, проводити консультації з торговельними партнерами, які зазнають істотних збитків, з метою узгодження питань компенсації.

Деякі інші правила для національної адміністрації, що передбачають такі заходи, як ліцензування імпортованого товару, або для іноземних фахівців із послуг; антидемпінгове розслідування; розроблення стандартів на товари.

Схильність до багатосторонніх правил і процедур при вирішенні спорів, що випливають із сутності цих правил.

Застосування необхідних заходів щодо експортних замінників готових виробів, імпортних квот для готових виробів і сільськогосподарських продуктів та імпортних заборон.

ЧОГО ПРАВИЛА ВТО НЕ ВИМАГАЮТЬ:

не перешкоджають країнам-членам визначати цілі їх власної торговельної і неторговельної політики; застосовувати регулюючі заходи, необхідні для досягнення цих цілей;

не вимагають від країн-членів скасовувати всі бар'єри на імпорт товарів і послуг;

не втручаються в подробиці національних адміністративних або процедурних систем, використовуваних для торговельних заходів, і не вимагають від країн-членів прийняття однакового зводу правил торговельного регулювання;

не вимагають від країн-членів знижувати тарифи або бар'єри для іноземних фірм у сфері сервісу і використовувати для цього багатосторонній форум з переговорів про такі знижки;

не перешкоджають країнам-членам створювати суспільні фонди для здійснення національної політики;

не вимагають від країн-членів взаємного схвалення якості товарів і послуг або стандартів безпеки. Замість цього ВТО застосовує правила для національних стандартів продуктів, включаючи критерії для підготовки, прийняття і застосування кожною країною заходів, необхідних для досягнення їхніх законних цілей. Заохочується також, без примусу, регульована кооперація, спрямована на міжнародну гармонізацію стандартів або розвиток взаємно визнаних угод.

Висновки

Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ) є багатостороннім обов'язковим договором, що складається з чотирьох частин. У першій (ст. І "Загальний режим найбільшого сприяння нації" і ст. II "Списки поступок") містяться положення про безумовний режим найбільшого сприяння у взаємних торговельних поступках. Друга частина (статті III - XXIII) містить норми, що регулюють торговельно-політичний режим взаємної торгівлі між країнами-учасницями. Третя частина (статті XXIV - XXXV) здебільшого стосується процедурних питань, пов'язаних із застосуванням Угоди. У четвертій (статті XXXVI - XXXVIII) регулюються умови участі країн, що розвиваються.

ГАТТ виконує такі функції: 1) діє як комплекс узгоджених на багатосторонній основі "правил поведінки в торгівлі"; 2) виконує роль форуму для торговельних переговорів, спрямованих на лібералізацію торгівлі і забезпечення її більшої передбачуваності через відкриття національних ринків або зміцнення і розширення самих правил; 3) виконує роль міжнародного "суду", що дає змогу урядам тієї або іншої країни розв'язати суперечності з іншими країнами - членами ГАТТ.

Правила ВТО охоплюють національні заходи, які застосовуються для регулювання торгівлі товарами і послугами, а також національні системи захисту прав інтелектуальної власності, пов'язані з торгівлею.
По товарах вони включають (починаючи з 1948 р.) такі заходи, як тарифи й інше мито; антидемпінгове й урівноважене мито; імпортні квоти й обмеження; нетарифні заходи - митні збори й оцінні процедури; правила країни походження; втрачену вигоду. Міжнародні заходи застосовуються також щодо імпортованих продуктів усередині країни. Це податки, збори і регулюючі заходи, що впливають на товарну конкуренцію на внутрішньому ринку.

3. Митно-тарифне регулювання ЗЕД в Україні

3.1 Мета та напрямки митно-тарифного регулювання ЗЕД

Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності займає пріоритетне місце в практичній діяльності митної служби. Його мета - ретельно аналізувати зовнішньоекономічну діяльність України і якомога відчутніше сприяти розвиткові торговельних відносин з іншими країнами, підтримувати власного товаровиробника та захищати внутрішній товарний ринок.[16]

Значне місце в системі митно-тарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності займають і питання визначення країни - виробника і власника товарів. Вони є визначальними при застосуванні пільгової тарифікації до товарів, які переміщуються через митний кордон нашої держави.

Правові основи і порядок визначення країни походження товарів закріплені Законом України "Про Єдиний митний тариф" від 05.02.92 № 2097-ХІІ.

Принципи визначення країни походження товарів вказані у Законі. Засновані вони на існуючій міжнародній практиці. Відповідно до Закону "Про Єдиний митний тариф", країною походження товару вважається та країна, де товари були повністю вироблені, або піддані достатній переробці чи обробці з урахуванням усіх критеріїв, що встановлені Законом.

У правилах міжнародної практики, що застосовується для визначення країни походження товару, використовуються два основних критерії - критерій "повністю вироблених" у даній країні товарів, де враховується при визначенні походження тільки одна країна, і критерій "достатньої переробки чи обробки", коли дві або кілька країн причетні до виробництва товару.

Критерій "повністю вироблених" застосовується до товарів або продукції, що повністю виготовлені із сировини і компонентів вказаної країни походження готового виробу. І якщо неможливо встановити країну походження цих компонентів, то товар не може бути визнаний як такий, що має походження даної країни.

Критерій "достатньої переробки чи обробки" може бути виражений у вигляді:

правила, що потребує зміни тарифної позиції для вказаного переліку товарів із списком виключень, або

списку операцій переробки чи обробки, які надають або не надають товарам ознак походження країни, в якій ці операції здійснено, або

відсоткового правила відповідно до вартості товару, де відсотково фіксується вартість використаних матеріалів (правило адвалерної частки).

У чинному законодавстві Наша держава, а саме у статті 18 Закону "Про Єдиний митний тариф України", що регулює питання визначення країни походження товарів, діють такі підходи:

повністю вироблені у даній країні товари;

достатньо перероблені або оброблені товари, де критерій переробки визначено у двох видах:

декларовані товари мають класифікуватися