Закон виключеного третього

План

Вступ

Суб'єктивний закон логіки, так називаний «закон виключеного третього» був постульований Аристотелем (384 – 322 до н.е.) – засновником формальної логіки, філософом, що був видатним енциклопедичним вченим, улюбленим учнем Платона (427 – 347 до н.е.) і вчителем непереможного полководця стародавності – Олександра Македонського.

Споконвічно «закон» був висловлений у формі мудрого виречення, як альтернативи діалектичній «тріаді» буття Платона: «Я и навколишній мене світ, третього не дано».

У наступному дане виречення знайшло у формальній логіці формулу аксіоми, відповідно до якої, одне з двох висловлень – таких, коли одне заперечує те, що затверджується іншим, – одне неодмінно істинно: «А є В, або не В» (третього не дано: tertium non datur). Так був покладений початок логічному бінаризму.

В даній роботі ми спробуємо розглянути як значення закону виключеного третього, у тому числі в практичній діяльності, так і критику цього закону.

1. Значення закону виключеного третього

Закон виключеного третього формується так: із двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

Між двома протиріччями не може бути середини, але необхідно в кожного суб'єкта кожен предикат чи затверджувати, чи заперечувати. Аристотель намагався довести цей закон, виходячи зі свого визначення судження, що завжди чи заперечує, чи затверджує, чи завжди істинно, чи хибне, а така середина не була б ні істинною, ні помилкової і не представляла б із себе твердження, судження. Звичайно такий доказ містить у передбаченні підставу, тому що тоді закон виключеного третього вже міститься у визначенні судження.

Подальша доля закону виключеного третього була дуже цікава. Одні його заперечували, хоча б частково, інші його виводили з інших основних законів (Зігварт), треті з нього виводили інші закони (Шопенгауер), і майже усі давали йому суперечливі формулювання.

Слід розібратися в цьому законі. Пануючою в науковій логіці було завжди формулювання Аристотеля. Логіка Пори-Рояля виражає його так: «Істинність і хибність суперечних пропозицій несумісна». Вольф установлює наступне вираження для закону виключеного третіх: «Propositionum contradictoriarum altera necessario vera» (Одне з двох суперечних суджень з необхідністю істинно). Васильев Н.А. Справедлив ли закон исключенного третьего? – Казань, 2002.

Наприклад, із двох суджень «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину був осудним» та «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину не був осудним» — одне неодмінно істинне, а друге хибне. Якщо буде встановлено, що істинним в перше судження, то друге буде обов'язково хибним, а якщо істинним визнане друге судження, то перше буде неодмінно хибним.

У вигляді формули закон виключеного третього записується так: А або не-А. У математичній логіці цей закон має формулу А \/ .

Зміст закону виключеного третього полягає в тому, що він забороняє визнавати одночасно хибким або одночасно істинним два суперечних судження.

Із закону виключеного третього випливав така вимога; у процесі міркування не можна вважати одночасно хибними два суперечних судження і визнавати істинним якесь третє судження.

Згідно з законом виключеного третього, із хибності одного суперечного судження неодмінно випливає Істинність другого і тому w може бути істинним якесь трете судження, окрім двох суперечних суджень. Істинним за законом виключеного третього може бути тільки одне з двох суперечних суджень: або А, або не-А, третього не дано (tertium non datur); трете судження об'єктивно не існує, воно виключене (чому цей закон і називається законом виключеного третього). Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків-Київ, 1999, с. 101.

Закон виключеного третього не вказує, яка з двох суперечних думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має бути обов'язково істинною.

Закон виключеного третього зумовлений властивостями самих речей, він відображає той простий факт, що предмет не може мати даної властивості, або її не має. Предмету не можуть одночасно належати суперечливі ознаки: наявність однієї припускає відсутність другої і, навпаки. Так, обвинувачуваний М. або винен», або «не» винен» і не може бути, щоб він був «винен» і "невинен" одночасно.

Закон виключеного третього має схожість на закон суперечності. Він, як і закон суперечливості, забезпечує несперечливість і послідовність мислення. При порушенні вимоги закону виключеного третього мислення стає, як і при порушенні вимог закону суперечності, суперечним і непослідовним. Але якщо закон суперечності свідчить про те, що два суперечних судження не можуть бути одночасно істинними у крайньому випадку одне з них хибне, то закон виключеного третього свідчить про те, що два суперечних судження не можуть бути одночасно хибними, одне з них безперечно істинне.

Сфера дії закону виключеного третього вужча за сферу дії закону суперечності. Закони суперечності поширюються на всі суперечливі судження: на супротивні (контрарні) і суперечні (контрадикторні). Закон виключеного третього застосовний тільки до суперечливих суджень, а до суджень супротивних він не застосовується.

Практичне застосування дотримання закону виключеного третього має у юриспруденції чи судовому дослідженні. Так, суд має розв’язати питання у судовій справі за формою “або — або”. «Tus (право) — знає тільки: «або — або».

Суд не може зробити висновки у справі, винести вирок або ухвалу без чіткої категоричної відповіді на запитання про те, чи мала місце дія, у здійсненні якої обвинувачується підсудний, чи не мала, чи має ця дія склад злочину чи ні, чи винний підсудний