Італія в системі міжнародних економічних відносин

ЗМІСТ

1. КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ КРАЇНИ

Італія розташована на півдні Європи в центральній частині Середземномор'я. Її територія охоплює південні схили Альп, Паданську низовину, Апеннінський півострів, острови Сицилію і Сардинію. 4/5 її кордонів є морськими. Найважливішою особливістю географічного положен-ня Італії є її розташування на шляхах між Південно-Західною Євро-пою і Середнім Сходом. Альпи навіть у давні часи не були непро-хідним бар'єром і в наш час не перешкоджають сухопутним зв'язкам.

Економіка і соціальна сфера Італії є сучас-ними і розвиненими. Проте, порівняно з Великобританією, Німеччиною і Францією, індустріалізація в Італії відбувалась пізніше.

З одного боку, Італія досягла незаперечних успіхів, особливо останнім часом. З іншого – невирішеними залишаються проб-леми регіональних диспропорцій, підвищення продуктивності праці в сільському господарстві і збалансування структури проми-слового сектора. Дуже висока залежність від імпортних енерго-ресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток – 5 млн т, природного газу – 60 млрд м3. З 220 млрд кВт*год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена.

Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти і нафтопе-реробки є Генуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопро-води в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який з'єднав алжирські газо-промисли з материковою Італією через Туніс і Сицилію. Підводна його частина має довжину 160 км.

Після другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального вироб-ництва. Характерними рисами, порівняно з іншими головними роз-виненими країнами, є низька частка високотехнологічних вироб-ництв і висока працемісткість галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування. Це наслідок молодості італійської промисловості, поразки Італії в другій світовій війні, наявності дешевої робочої сили.

Відповідним є і склад промислового експорту: сталь, автомобілі, судна, побутова електротехніка (морозильники, кухонні печі, пральні, посудомийні і швейні машини), конторське обладнання (дру-карські і лічильні машини), тканини, одяг, взуття, пластмасові ви-роби і меблі. Вивіз і ввіз сталі та автомобілів майже однакові, але як експортер і, відповідно, виробник побутової електротехніки, одягу і взуття Італія займає провідні позиції в Західній Європі. Одночасно італійські експортні виробництва зазнають все більшої конкуренції з боку нових індустріальних країн з більш дешевою робочою силою.

Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі при зростанні останнім часом ролі Центру. Значну роль в розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попереднє ремісниче виробництво, ресурси енергії і сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів.

Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу. Найбільшими центрами чорної металургії стали агломерації Генуї, Неаполя, міста Пйомбіно (Тоскана) і Торонто (Апулія). Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турін і Генуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами «ФІАТ» (фабрика італійських авто Туріна), гоночними машинами, моторолерами і мопедами. Головним центром автомобілебудування залишається Турін. Щорічно випускається до 2 млн автомашин.

Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості.

Післявоєнна трансформація господарства найповнішою була в Північній Італії, яка тепер належить до найрозвинутіших частин Західної Європи. Південна Італія, незважаючи на зусилля уряду змінити становище, залишається значно біднішою і менш індустрі-алізованою. З 50-х років частка зайнятих у сільському господарстві зменшилася втричі, але все ще залишається порівняно високою. Італія продовжує виступати постачальником дешевої робочої сили в Північно-Західну Європу, особливо в Швейцарію, Францію і Німеч-чину.

У сільському господарстві, лісівництві та рибальстві зайнято 10 % робочої сили і вони створюють 4 % ВНП, в промисловості й будів-ництві відповідно 29 і 28 %, у третинному секторі – 61 і 67 %.

Італія відіграє значну роль у світовій торгівлі і є великим експор-тером готових промислових виробів, фруктів та овочів. В її імпорті найбільша частка нафти, імпортуються також інша сировина, текстильна пряжа, метали і продовольство. Негативний торговий баланс компенсується доходами від туризму і грошовими переказами робітників-емігрантів. Головними торговими партнерами Італії є країни ЄС, особливо Німеччина і Франція. Частка Італії в зовніш-ньому товарообігу України в 2000 р. становила 1,2 %.

2. ОСНОВНІ ФОРМИ МЕП

Швидкий ріст світового господарства в другій половині XX століття призвів до розширення та підвищення ролі зовнішньоекономічної сфери. Зовнішньоекономічна політика спрямована на вирішення задач, пов'язаних з використанням вигод міжнародного поділу праці. З її допомогою уряди прагнуть забезпечити